Розділ 8. Скелет у бетоні

   Вони повернулися на ферму, коли місяць уже висів над вертикальними теплицями, як ідеально відшліфована лінза. Замість того щоб піти кімнату Максим повів Марію до старого оглядового майданчика на пагорбі, з якого відкривався вид на весь «Золотий Колос» — сяючі скляні вежі та темні масиви полів.

Маріє, ти запитала про «іншу змінну», — почав Максим, спершись на дерев’яні перила. — Ось вона. Весь цей холдинг — це не просто бізнес мого діда. Це система, яку Артем і група інвесторів намагаються поглинути вже два роки.

— Рейдерство? — Марія миттєво звела брови. — Але це нелогічно. Дід Сава — мажоритарний акціонер. — Був ним, — Максим зітхнув. — Поки пів року тому не підписав новий статут. Там є один пункт, який ми називаємо «Золотим якорем». Дід старіє, і рада директорів виставила умову: він залишається на чолі холдингу лише за умови, що його наступник — тобто я — продемонструє «абсолютну стабільність та відданість сімейним цінностям».

Марія завмерла. Її мозок почав вибудовувати логічний ланцюжок так швидко, що вона майже почула клацання шерестівель. — Стабільність... Тобто, шлюб. — Саме так, — кивнув Максим. — Якщо я не одружуся до кінця цього кварталу, Артем отримує право голосу, яке дозволить йому продати технології «Афіни» за кордон. Холдинг розберуть на запчастини. Дід Сава пішов на цей блеф, бо вірив, що я знайду когось «справжнього». Але я не мав часу.Мені потрібен був хтось, хто не продасть мене Артему за перший же мільйон.

Марія відчула, як холодний нічний вітер пробирається під піджак. — Тож я — не просто «фіктивна наречена». Я — інструмент для збереження активів. Складова частина корпоративної стратегії. Вона повернулася до нього, і в її погляді блиснув гнів. — Ти найняв мене, щоб заповнити прогалину в юридичному документі? Це навіть не «теорема», Максиме. Це — маніпуляція даними.

— Спочатку — так, — Максим зробив крок до неї, але зупинився, відчуваючи її внутрішню стіну. — Я шукав математика, бо мені була потрібна людина, здатна дотримуватися алгоритму без емоцій. Але сьогодні в ресторані... і в теплицях... я зрозумів, що ти не «дані». Ти — єдина жива людина в цій грі.

— Гра — це система з нульовою сумою, — відрізала Марія. — Хтось завжди програє. І якщо Артем дізнається, що наш «фундамент» тримається на моєму гонорарі за репетиторство, програємо ми обоє.

— Він уже підозрює, — тихо сказав Максим. — Саме тому він привів Ілону. Він шукає похибку, Маш. Він шукає момент, коли ти зламаєшся і перестанеш вірити мені.

Марія мовчала. Вона вираховувала ризики. З одного боку — її спокійне життя в світі цифр. З іншого — цей чоловік, який зараз виглядав не як успішний забудовник, а як архітектор, чий проект руйнується на очах.

— Яка моя роль у наступному етапі? — запитала вона нарешті. — Завтра — річниця заснування ферми. Великий прийом. Там буде вся рада директорів і преса. Нам потрібно не просто «зіграти». Нам потрібно довести, що ми — неподільне ціле.

Марія поправила окуляри, її погляд став холодним і рішучим. — Якщо ми збираємося доводити цю теорему перед аудиторією, нам потрібні вагоміші аргументи, ніж тримання за руки.

— Наприклад? — Максим примружився. — Наприклад, нам доведеться порушити останню межу нашої демілітаризованої зони. — Марія зробила крок до нього, опинившись у небезпечній близькості. — Нам доведеться навчитися не просто брехати, а робити це так, щоб навіть твоє серцебиття не збивалося з ритму, коли я поруч.Максим відчув, як його власний «алгоритм» остаточно летить до біса.