Розділ 7. Похибка в системі захисту

Тесла котилася нічним шосе майже безшумно, що тільки підкреслювало гучність думок у салоні. Марія дивилася на свої руки, які все ще стискали планшет. Адреналін після «битви» з Ілоною почав спадати, залишаючи замість себе дивне відчуття порожнечі.

— Знаєш, — першим порушив мовчання Максим, — я за останні п’ять років не бачив, щоб Ілона так швидко втрачала здатність до маніпуляцій. Ти її просто... демонтувала.

Максим на мить відвів погляд від дороги і подивився на неї. — Ти захищала мене, Маш. Не «проект», не «фіктивну легенду», а саме мене. Чому? Це ж не входило в твої розрахунки. Ти могла просто мовчати і дозволити мені самому розгрібати це сміття.

Марія нарешті повернула до нього обличчя. У світлі вуличних ліхтарів, що миготіли в салоні, її очі здавалися не математично холодними, а тривожними.

— Ти мій партнер по контракту, — почала вона, звично чіпляючись за формулювання. — Будь-яка атака на твій авторитет знижує ймовірність успішного завершення нашої місії. Це... просто логіка. — Маріє, припини, — м’яко перебив її Максим. — Ми зараз не в теплицях і не перед моїм дідом. Там, у ресторані, коли ти сказала про «аудит минулого» і «законну наречену»... в твоїх очах не було цифр. Там було щось інше.

Він зупинив машину на узбіччі. Тиша стала майже фізичною.

— Я не звик, щоб хтось стояв за мене горою, — тихо продовжив він. — Зазвичай я той, хто будує стіни навколо інших. А сьогодні ти збудувала їх навколо мене. — Твої стіни були... недостатньо міцними, — прошепотіла Марія. — Ілона знала твої слабкі точки. А я не терплю слабких конструкцій. Це дратує мій внутрішній перфекціонізм.

 Максим повільно простягнув руку і накрив її долоню своєю. Цього разу Марія не відсахнулася. Вона не вирахувала цей жест, не передбачила його в плані, але чомусь він здався їй найправильнішим елементом у всій цій складній системі.

— Дякую, — сказав він, дивлячись їй прямо в очі. — Справді. Ти сьогодні була... неможливою. В найкращому сенсі цього слова.

Марія відчула, як її «алгоритми» остаточно дають збій. — Твій дід Сава... він щось підозрює, — раптом змінила тему вона, намагаючись врятуватися від напруги. — Він дивиться на нас так, ніби ми — задача з зірочкою, яку він уже розв’язав, а ми ще навіть не відкрили підручник.

— Мій дід бачить те, що хоче бачити, — Максим усміхнувся, але в його очах промайнула тінь. — Але є дещо, про що Ілона намагалася натякнути. Про «незавершені конструкції». Це стосується не моїх речей, Маш. Це стосується холдингу.

— Ти хочеш сказати, що наш «спектакль» — це не просто спокій діда? — Марія миттєво зібралася. — Тут є інша змінна?

— Є, — кивнув Максим. — І я боюся, що коли ти дізнаєшся про справжню причину цієї «вистави», твоя математика може не витримати такого навантаження.