Розділ 5. Гідропоніка та серцебиття

Вертикальні теплиці нагадували декорації до науково-фантастичного фільму. Скляні вежі заввишки у три поверхи були заповнені каскадами зелені, що підсвічувалася специфічним фіолетовим світлом. У повітрі стояв ледь чутний гул насосів та тонкий аромат свіжого базиліку.

— Система «Афіна», — з гордістю промовив дід Сава, вказуючи на монітори. — Сама регулює вологість, світловий день і подачу добрив. Похибка — нуль цілих, нуль десятих.

Марія підійшла до центрального термінала, її очі звузилися, як у мисливця на дичину. Вона не дивилася на соковите листя, вона дивилася на графіки.

— Нуль цілих? — перепитала вона, і в її голосі почувся метал. — Саво Івановичу, ваш алгоритм розподілу світлового потоку ігнорує кут заломлення на нижніх ярусах у ранкові часи. Ви втрачаєте близько 4,8% потенційного фотосинтезу через інтерференцію скляних опор.

Максим, який стояв поруч і намагався виглядати як «просто закоханий чоловік», приховав посмішку. Він знав цей тон. Це був режим «Марія-переможниця».

— 4,8%? — дід Сава зупинився і підняв брову. — Дівчино, це найкращий софт на ринку. Його писали німці.

— Тоді передайте німцям, що вони забули про динамічну корекцію, — Марія вже впевнено клацала по сенсорному екрану.

Поки Марія занурювалася в код, до них підійшов високий чоловік у білому халаті з планшетом у руках. Його погляд був холодним і занадто уважним.

— Артем, головний агроном, — представив його Максим, інстинктивно поклавши руку Марії на талію. — А це моя наречена, Марія.

Марія здригнулася від дотику. Його долоня була гарячою навіть через тонку тканину її сукні. Це було незаплановане втручання в її систему координат. Її серцебиття, яке зазвичай трималося на позначці 72 удари на хвилину, раптово стрибнуло до 95.

— Наречена? — Артем скептично оглянув Марію. — Цікаво. Максим ніколи не згадував про вас, Маріє. А я знаю його з дитинства. Ви теж... з будівельного бізнесу? — Вона — фундамент мого спокою, — раптом вимовив Максим, притягуючи її ще ближче. Його голос звучав так щиро, що Марія на мить забула про помилку в коді. — І, як бачите, вона розуміється на цифрах краще за будь-якого німця.

Артем примружився. — Цифри — це добре. Але в агробізнесі головне — відчуття. Як і в коханні, чи не так? До речі, Максе, твоя колишня, Ілона, телефонувала. Питала, коли ти забереш свої речі з її квартири. В теплиці раптово стало дуже тихо. Навіть гул насосів, здавалося, став гучнішим. Марія відчула, як пальці Максима на її талії напружилися.

Марія повільно повернула голову до Максима. — Речі? У Ілони? — вона підняла брову, і в її погляді Максим прочитав: «Цього не було в нашому контракті». — Це стара історія, Маш, — швидко відповів Максим, дивлячись прямо в очі Артему. — Якісь дрібниці, про які я давно забув.

— Ну, вона не виглядала забудькуватою, — вставив Артем, явно насолоджуючись моментом. — Казала, що чекає тебе ввечері в «Гранд-Плазі». Обговорити якісь... «незавершені конструкції».

Дід Сава спостерігав за цією сценою з дивним виразом обличчя. Він переводив погляд з онука на Марію, ніби зважував, наскільки міцним є їхній «фундамент».

— Що ж, — Марія раптом усміхнулася, але ця посмішка була гострою, як лезо циркулярної пилки. — Якщо є «незавершені конструкції», їх треба або демонтувати, або здавати в експлуатацію. Максиме, любий, ти ж не проти, якщо ми поїдемо в «Гранд-Плазу» разом? Я б дуже хотіла познайомитися з цією... Ілоною. Мені цікаво подивитися на архітектуру її аргументів.