Розділ 3. Одне ліжко та нульовий косинус

    Гостьова кімната пахла лавандою, старими книгами та свіжовипраним крохмальним простирадлом. У центрі стояло воно — масивне дерев’яне ліжко, яке, здавалося, займало 90% вільного простору.

  Марія застигла в дверях, притискаючи до грудей свою піжаму, акуратно складену в прямокутник. — Максиме, — прошепотіла вона, не повертаючи голови. — Згідно з планом, ми мали спати в різних кімнатах. — Згідно з планом моєї баби, ми — закохана пара, яка готується до весілля, — так само тихо відповів Максим, зачиняючи двері. — Вона вважає, що розділяти наречених — це «гріх проти демографії».

  Він зняв черевики і втомлено сів на край матраца. Ліжко видало такий гучний скрип, що Марія здригнулася.

— Це ліжко видає звук силою приблизно в 60 децибел, — зауважила вона, нарешті пройшовши вглиб кімнати. — Будь-який зайвий рух буде зафіксовано твоїми родичами. — Тоді старайся не обчислювати вголос інтеграли, — Максим ліг на спину, закинувши руки за голову. — Лягай вже. Я буду з краю, ти — біля стіни. Між нами я покладу цей валик із ковдри. Це буде наш «кордон демілітаризації».

   Марія обережно вмостилася біля стіни, намагаючись не торкатися навіть краєм піжами до його територіі. Кімнату затопило місячне світло. Десь далеко гавкнув пес, і тиша знову стала такою густою, що було чути серцебиття.

— Максиме? — покликала вона через хвилину. — М-м-м? — Твоя баба Галя... вона підлила орхідею чаєм. Солодким чаєм. Максим тихо засміявся, і від цього звуку вібрація пройшла по всьому матрацу. — Вона вірить, що цукор дає рослинам енергію. Як людям. — Це біологічний тероризм, — зітхнула Марія. — Але я промила коріння. І... вона дуже мила. Твоя баба. Вона запитала, чи я люблю тебе. — І що ти відповіла? — голос Максима став серйознішим.

   Марія замовкла, дивлячись на тіні від гілок яблуні на стелі. — Я сказала, що ти — як складна теорема. Тебе важко довести, але результат вартий зусиль. Вона, здається, нічого не зрозуміла, але витерла сльозу фартухом. — Маш... — він трохи повернувся до неї, і валик із ковдри між ними зсунувся. — Дякую. Що погодилася на це все. Я знаю, що для тебе цей хаос — справжнє катування. — Це просто... експеримент, — прошепотіла вона, відчуваючи дивну теплоту в грудях, яку не могла пояснити жодною формулою. — А тепер спи. Завтра о п'ятій ранку твій дід прийде перевіряти нашу «продуктивність».

— На добраніч, вчителько, — пробурмотів Максим, уже засинаючи.

   Марія ще довго лежала з розплющеними очима. Вона вираховувала в голові площу майбутньої оранжереї, але чомусь у центрі кожного креслення постійно опинявся один і той самий будівельник із плямою шпаклівки на руці.