Розділ 2. Стратегічні пиріжки та логіка баби Галі

Стіл у вітальні тріщав. Буквально. Марія, яка звикла до свого ланч-боксу, де рис займав рівно 40% об’єму, а овочі — решту 60%, з жахом дивилася на гастрономічну анархію перед собою. Холодець сусідив із налисниками, а центр композиції займала гора пиріжків, що височіла, як геометрична піраміда з похибкою в радіусі духмяності.

— Їж, дитинко, їж! — баба Галя, жінка з очима кольору стиглого жита і швидкістю реакції професійного боксера, підсунула до Марії тарілку. — У місті ж одні трави їсте, як ті кролі. А в нас тут — натуральне!

Марія обережно взяла виделку, тримаючи її під ідеальним кутом у 45∘.

— Дякую, Ганно Степанівно. Згідно з моїми розрахунками, енергетична цінність цього обіду покриє мою норму калорій на наступні сорок вісім годин.

Дід Сава, який до цього мовчав, підозріло примружився, відкладаючи вбік газету «Сільські вісті». — Розрахунками? Ти що, Максимку, бухгалтера собі знайшов? — він гучно хмикнув. — Я ж казав, тобі треба жінка, щоб за тобою ходила, а не щоб твої борги в зошиті рахувала.

Максим, який уже встиг розправитися з половиною відбивної, штовхнув Марію коліном під столом. «Посміхайся і мовчи», — читалося в його очах.

— Діду, Марія — вчителька математики, — швидко втрутився Максим. — Вона любить порядок. У неї в школі навіть діти на перервах ходять по прямій траєкторії.

— Математика — це мова всесвіту, — раптом подала голос Марія, відчуваючи, як викладацький азарт перемагає страх. — Навіть ваші врожаї, Саво Івановичу, підпорядковуються послідовності Фібоначчі. Розташування насіння у соняшнику, пелюстки квітів…

— Що-що? — Дід завмер із ложкою в руці. — Який такий Фібоначчі? У нас тут один закон: посіяв — зійшло. Не посіяв — бур’ян.

— Це і є алгоритм! — Марія забула про пиріжок. — Якщо вирахувати оптимальну площу живлення для кожної одиниці розсади з урахуванням вологості ґрунту…

— Ой, лихо мені! — сплеснула руками баба Галя, хитро перезирнувшись із дідом. — Так ти, Марійко, квіти любиш? Бо в мене там у залі орхідея... ну, та, що Максим на минулий Великдень привіз. Зовсім зажурилася. Може, ти своїм «алгоритмом» на неї поглянеш?

Максим ледь не подавився компотом. Він знав ту орхідею — це був пластиковий жах із супермаркету, який баба Галя заливала водою щодня «для надійності».

— Звісно, — Марія рішуче підвелася. — Рослини не брешуть. На відміну від людей, вони чітко показують результат неправильних обчислень.

Коли Марія вийшла в іншу кімнату, дід Сава нахилився до онука і прошепотів: — Слухай, Максе. Вона в тебе якась... перпендикулярна. Але очі добрі. Тільки скажи мені чесно: ви точно в тій бібліотеці познайомилися, чи ти її на олімпіаді в полон взяв?

Максим зітхнув, дивлячись на двері, за якими Марія вже напевно вимірювала рівень pH у горщику бабиної орхідеї. — Діду, вона просто... особлива. Як креслення, в якому немає жодної зайвої лінії.

— Ну-ну, — буркнув дід. — Подивимося, як вона завтра з козою Манькою спільну мову знайде. У тої теж свій «алгоритм» — копнути сильніше, де тонше.