Розділ 1. Теорема про фіктивне кохання

    Старенький, але доглянутий пікап Максима підстрибнув на черговій вибоїні. Марія здригнулася і сильніше стиснула свій шкіряний планшет. На передній панелі машини погойдувався освіжувач повітря у формі ялинки, який пахнув чимось хімічно-цитрусовим і викликав у неї бажання негайно провітрити салон.

— Максиме, зосередься, — суворо промовила вона, поправляючи окуляри, які сповзли на кінчик носа. — Повторюємо ще раз. Де ми познайомилися?

Максим зітхнув, міцніше перехопивши кермо. На його передпліччі виднілася пляма від білої шпаклівки — він так поспішав заїхати за «нареченою», що не встиг переодягнутися після об’єкта.

— У бібліотеці, Маріє. Я шукав довідник із залізобетонних конструкцій, а ти… е-е-е… витирала пил з полиць? — Яку бібліотеку, Максиме?! — Марія ледь не впустила планшет. — Ми ж домовилися: на виставці рідкісних сукулентів! Я стояла біля Echeveria laui, а ти випадково наступив мені на ногу, коли намагався сфотографувати архітектуру павільйону. Це логічно: ти будівельник, я — ботанік-аматор. Контакт відбувся через спільний інтерес до конструкцій.

Максим скосив погляд на її розчервоніле обличчя. Вона виглядала так, ніби збиралася поставити йому «двійку» і змусити переписувати контрольну.

— Слухай, Маш, мій дід Сава бачив виставку сукулентів лише в телевізорі, і то випадково. Якщо я скажу, що зустрів дівчину біля «Ехе-чогось-там», він вирішить, що в мене лихоманка. Давай простіше: кафе, кава, ти пролила на мене лате. — Кава — це банально. Це статистична похибка, — відрізала Марія. — А от рідкісна рослина — це запам’ятовується. Це створює фундамент довіри.

Вона відкрила файл на планшеті й почала зачитувати: — Отже. Перше побачення: 14 жовтня. Ти замовив чай без цукру, я — зелений з жасмином. Перший поцілунок… — Почекай, — перебив її Максим, загальмувавши перед поворотом на ґрунтову дорогу. — Ми про це не домовлялися. Який ще поцілунок? — Гіпотетичний! — Марія відчула, як щоки стають гарячими. — Якщо баба Галя запитає, ми повинні мати єдину версію. Я вирахувала, що зазвичай пари цілуються на третьому або четвертому побаченні. Я записала: 28 жовтня, парк, біля дуба, який має кут нахилу 75 градусів.

  Максим пирхнув і зупинив машину. Попереду вже виднілися масивні залізні ворота ферми «Золотий Колос», а за ними — безкраї поля та охайний будинок під червоним дахом.

— Слухай, математико, — він повернувся до неї, і Марія раптом помітила, наскільки близько він сидить. Від нього пахло деревиною та бетоном — запахами, які зовсім не вписувалися в її стерильний світ цифр. — Мій дід не буде питати про кут нахилу дуба. Він подивиться, як ти тримаєш ложку, і чи не лякаєшся ти запаху гною. Просто посміхайся і не кажи слово «алгоритм» частіше, ніж раз на годину. Домовилися?

Марія глибоко вдихнула, поправляючи спідницю. — Це нелогічно, але… припустимо. Планшет я сховаю. Але якщо вони запитають про річницю, кажи «жовтень».

Максим усміхнувся — вперше за всю поїздку по-справжньому. — Ласкаво просимо в реальний світ, вчителько. Тут 2+2 не завжди чотири. Іноді це кошик яблук і купа проблем.

Він натиснув на клаксон, і ворота почали повільно відчинятися.