Розділ 5. Гіперсфера Діалогу

Ще до того як Гамлет увійшов у квартиру, його зустрів запах смаженої картоплі. Він відчинив двері, глянув на кухню, потім кинув погляд у залу.

— Енн! Ти вдома?

— Привіт.

Вона виглянула з-за дверей.

— Сідай їсти.

— Не зараз. Хочу побути на самоті.

— Тяжкий день?

— Як завжди.

Вона хотіла ще щось запитати, але передумала. За останні місяці таких розмов ставало дедалі більше. А слів між ними — дедалі менше.

Гамлет зайшов у спальню, зачинив двері і сів на край ліжка. Покрутив чорний обруч у руках. Глибоко вдихнув.

Квиток чи пастка?

Він вже чув про цю технологію, і не раз. Експерти казали, що за нею майбутнє. Том, який завжди стежив за новинками, якось сказав: «Нейролінк поруч із цим — спис з кам'яного віку». Виробники обіцяли гіперреалістичний ефект присутності, миттєве переміщення по всій земній кулі, спілкування будь-якою мовою. Обираєш свою в меню — решту робить ШІ.

Звучить як магія.

Гамлет машинально глянув на фотографію біля ліжка. Вони з Енн усміхалися так, ніби всі їхні мрії вже здійснилися.

Поруч лежав конверт із результатами обстеження щодо можливості мати дитину. Уже майже добу висновки лікарів лежали на тумбочці непрочитаними.

Він знову перевів погляд на обруч. Витончений, матово-чорний, охоплював череп трохи вище надбрівних дуг. Жодних дротів, жодних імплантів. Ера шрамів на потилиці залишилася лише на сторінках фантастів минулого.

До дебатів залишалося менше години.

Гамлет активував сенсорну панель на внутрішній стороні. Обруч наче ожив — навколо нього розгорнулося локальне магнітне поле, ледь помітна напівсфера чистої енергії. Він одягнув його — той завис над головою, не торкнувшись волосся. По поверхні пробігали мікророзряди: крихітні іскри кольору розплавленого срібла й неонового ультрамарину — мініатюрне полярне сяйво, що почало пульсувати в такт серцебиттю.

На секунду світ згас.

Машина випалить мій мозок.

У потилиці гостро кольнуло. Його охопила первісна, тваринна паніка. Але вже наступної миті страх розчинився у чомусь схожому на релігійний екстаз.

Це було матеріалізацією квантового мосту.

Електромагнітні імпульси, вивірені до нановольта, проникали крізь кістку — м'яко, але безкомпромісно синхронізуючись із синапсами. Гамлет відчував легке лоскітливе тепло в потилиці: мільярди нейронів один за одним піддавалися делікатному штурму. Апарат не ламав волю. Він ставав її новим продовженням.

А потім стався Перехід.

Напівсфера над головою спалахнула яскравіше. Пристрій миттєво знайшов у глобальній мережі частоти інших користувачів. Всіх, чий пристрій був активний саме у цю мить. Без жодного кабелю, крізь стіни, кілометри й часові пояси, свідомості сотень тисяч людей почали зливатися в єдиний океан.

— Вітаємо в Гіперсфері Діалогу.

Голос пролунав просто в його думках.

— Не лякайтеся. Це стандартна реакція першого підключення. Ваш рівень тривоги перевищує середній показник на тридцять три відсотки. Бажаєте виконати дихальну вправу чи одразу перейти до ознайомлення?

Перед ним виникла жінка.

Чорна шкіряна куртка. Темне волосся. Смарагдові очі. Впевнена усмішка людини, яка чудово знає, яке враження справляє.

Гамлет насупився.

— Серйозно?

— Мене звати Айріс. Я ваш навігаційний помічник. Мій зовнішній вигляд сформовано на основі ваших уподобань у відкритих мережах.

— Тобто ви шпигували за мною?

— Я б використала термін «персоналізація користувацького досвіду».

— А я б використав інший.

Айріс усміхнулася.

— Статистично більшість користувачів використовують саме той термін, про який ви щойно згадали.

Гамлет закотив віртуальні очі.

— Можна змінити аватар?

— Звичайно. Подумайте про головне меню, оберіть «Помічник», потім «Аватар» — доступні завантажені моделі або індивідуальні налаштування — опишіть характеристики, і мене створять за вашими побажаннями. Хочете замінити?

Гамлет окинув її поглядом.

— Ні. Залишайся.

— Приємно чути.

— Що ще може ця штука?

Айріс зробила плавний жест рукою. Навколо них спалахнули тисячі світлових точок — кожна пульсувала своїм кольором.

— Це користувачі Гіперсфери. Зараз підключено один мільярд двісті сімнадцять мільйонів триста сімдесят дві тисячі осіб.

Гамлет присвиснув.

— Одночасно?

— Так.

— І з ними можна говорити?

— З будь-ким, якщо він не обмежив доступ. Також можна створювати приватні групи, проводити зустрічі, відвідувати відкриті події та спостерігати за дискусіями.

— А я ще чув про можливість подорожувати.

— Абсолютно вірно.

Айріс клацнула пальцями. Білий простір зник.

Під ногами щось зашурхотіло — теплий, знайомий дотик. Гамлет опустив погляд і побачив пісок.

— Це справжній пісок?

В обличчя вдарив солоний морський вітер. Попереду простягався безкрайній океан. Хвилі неквапливо накочувалися на берег. Десь над головою кричали чайки.

Гамлет завмер.

Він присів навпочіпки. Провів долонею по піску — той просочився між пальцями. Точно як у реальності. Навіть краще.

За кілька метрів з води повільно виповзала велика морська черепаха.

— Це запис?

— Ні.

— Симуляція?

— Ні.

— Тоді що?

— Західне узбережжя Австралії. Поточний час — двадцять одна година сорок сім хвилин. Пряма трансляція в реальному часі з доповненою реальністю для тактильних відчуттів.

— То це справжній океан?

— Так.

— І я можу потрапити сюди коли захочу?

— Так.

— Безкоштовно?

— Так.

Гамлет дивився на океан. На хвилі. На черепаху. На те, як сонце сідає за горизонт.

І раптом усвідомив: він ніколи в житті не бачив справжнього океану. Його зарплати ледве вистачало на оренду. А зараз він стояв тут — за тисячі кілометрів від дому. Без квитків. Без паспортного контролю. Без грошей.