Розділ 4. Гамлет

Гамлет ненавидів вечірні чергування. Не через втому — до втоми він давно звик. Йому не подобався шлях додому.

Щовечора він проходив одними й тими самими вулицями Нижнього Світу і бачив, як той повільно зникає.

Гамлет ще пам'ятав інше місто.

Нічне небо тоді належало зіркам. Вулиці були шумними і живими. Та зараз нагадували музей епохи, яка програла майбутньому. Частину знесли. Частину перетворили на житлові блоки для тих, хто вперто не приймав змін. А те, що залишилось, здавалося декорацією минулого.

Дощ падав важкими краплями.

Верхній Світ давно контролював клімат, але над Нижнім погода залишалася майже природною. Такою ж непередбачуваною, як і люди, що тут жили.

Гамлет глянув на дощ і застібнув блискавку потертої куртки під самісеньке горло. Сьогодні керівник знову дав зрозуміти: наступного кварталу відділ можуть скоротити. Чергова модернізація на користь робототехніки. Нові машини працювали швидше, без помилок, без лікарняних та депресій.

Звідки в них депресія? Їм же сім'ю годувати не треба.

Клята оптимізація.

Він поправив мокре волосся і гірко посміхнувся.

Може, як Том, придбати екогеноїда? У синтів хоч голова не болить. А в мережі магазинів «АНІМА» зараз на них знижка.

Срібляста постать безшумно ковзнула поруч, зачепивши його плече.

— Дивись куди преш! Бляшанко.

Як же задовбали ці роботи-рекрутери.

Від поштовху корпус рекрутера, що тримався над землею на магнітній подушці, ледь не врізався в стовп. Зупинився, поки гіроскопічні стабілізатори не вирівняли корпус.

Гамлет, не розуміючи чому, зачепився поглядом за його гладку поверхню, де тремтіли відбитки неонових рекламних панелей і брудних калюж. Темне обличчя і м'яка світлова маска з двома спокійними блакитними очима — які чомусь заморгали.

Потвора-імітатор.

— Добрий вечір, громадянине, — промовив робот.

Гамлет не відповів.

— Вам потрібна допомога.

— Звісно, ні.

Робот продовжив рух поруч.

— Сьогодні вам повідомили про можливе скорочення.

Гамлет завмер.

— Звідки ти…

— Ви залишили відкритим свій робочий профіль у системі.

Робот обігнув його і поїхав поруч спиною вперед, не відриваючи погляду.

— Аура пропонує безкоштовний перехід у Верхній Світ. Апартаменти для родини. Стабільна робота. Соціальний пакет.

Гамлет пирхнув.

— У вас усіх один сценарист?

— Ні. Ми використовуємо адаптивні моделі спілкування.

— Звучить ще гірше.

Робот навіть не кліпнув на сарказм. У корпусі клацнув механізм, і з контейнера він витяг матово-чорний титановий обруч.

— Сьогодні відбудуться публічні дебати між Аурою та Архоном.

Гамлет різко зупинився.

— Знаю. І що мені з того?

— Цей пристрій дасть вам доступ до Гіперсфери Діалогу. — Безкоштовно, — додав робот, ніби зчитав його думки.

— І де пастка?

— Пастки немає. Наш світ — оптимізована система, яку Аура створила замість паразитарної.

— Це ви так кажете.

— Приєднуйтесь до дебатів, щоб переконатись. Матимете більше інформації. Легше прийняти вірне рішення. І пам'ятайте: ви самі обираєте світи.

Перед очима Гамлета виникло голографічне зображення: світла квартира, чисті вулиці й парки. Медичні центри з турботливими синтами. Люди з гарантованою роботою і впевненістю в завтрашньому дні.

Усміхнена вагітна дружина.

Потім - він сам, на кілька років старший. Без тривоги в очах. Без страху перед черговим скороченням.

Жодних боргів.

Усе те, про що він намагався не думати за останні дні.

Робот простягнув обруч.

Гамлет узяв його. Покрутив у руках.

— І як це працює?

— Активуйте особистим номером. Піднесіть до індикатора, — робот показав ледь помітне пульсуюче жовте світло на обручі. — Одягніть на голову. Все.

— Все? Він перетворить мій мозок на кисіль.

Робот лише блимнув блакитними очима і безшумно відплив далі по вулиці. За кілька метрів так само ввічливо розмовляв уже з іншою людиною.

Божевільний продавець раю, — подумав Гамлет, дивлячись йому вслід.

Потім глянув на чорний обруч у своїй долоні. Трохи припідняв його кілька разів.

Він важив грамів двісті. Але чомусь здавався важчим за все його життя.