9.

Після прийому Олег поїхав купляти ліки.

Всю дорогу він не міг здолати в середині себе стійке відчуття розчарування і якоїсь незрозумілості, ніби все це ще не кінець. Хоча обставини говорили про інше.

Вирішив поїхати до Кирила, йому треба було з ним поговорити.

Самий час обіду. В закладі було багато людей. Кирило його побачивши, швидко зробив його улюблену каву і побіг виконувати якісь інші справи. Замість нього за барною стійкою стояв інший хлопець.

Олег, спостерігаючи за другом, бачив яке задоволення він отримує від того, чим займається. І  не хвилини не жалкує про те, що покинув навчання. Наявний приклад щасливої людини. Може тому, що в нього є Влада?

Як видалась вільна хвилина, Кирило підійшов до нього.

 - Чого ти бігаєш сьогодні весь час? І що тут робить новенький?

 - Мене підвищили, уявляєш! Премію виписали. Я дуже радий.

 - Я за тебе теж. – Олег щиро радів успіхам друга, але зараз трохи замислився, тому не одразу почув запитання.

 - А ти що сумний? – терпляче перепитав Кирило.

 - Вона мене ненавидить!

Кирило суворо на нього подивився.

 - Признайся нарешті хоча б собі, що вона тобі подобається і завжди подобалась.

Олег не міг сперечатися з Кирилом. Тетяна завжди заводила його, як ніхто інший. Вона наче була його особистим маяком. Особистістю, якій він щось хотів довести. Жінкою до якої йому ніколи не дотягнутися. Вони завжди змагалися, захоплюючись один одним, майже забуваючи про тих хто їх оточує. А чи могла Тетяна звернути на нього увагу, якби він не зачипав її?

Він завжди був запальним. Зараз ніби згас, наповнюючись байдужістю все більше.

 - Зараз це все немає значення. Раніше я вважав це підлітковим фліртом.

 - А сам ти себе, як сприймаєш? Ти ж все в собі завжди заперечував. Ти ж цього не можеш від мене приховати, бо я знаю….

Потім Кирило трохи помовчав і продовжив:

 - Лікар, допомагає іншим, забуваючи, що відчуває. Яке в нього життя? Розчинятись в інших життях і проблемах. Якби не Влада я був би таким самим.

Влада була дружиною Кирила і вони вже років п’ять жили душа в душу.

 - Якби не те, що було в тебе в минулому. Невже ти би став тим ким ти є? Куди б ти застосував свій неперевершений талант орудувати холодною зброєю.

Олег здригнувся від цієї думки.

 - Щастило тобі тільки тому, що ти віддавав себе всього без залишку меті заробити гроші і ніколи в житті не повертатися назад…

Чоловіки дивились один на одного і не відводили погляд.

 - Зараз ти домігся всього. Тобі більше не треба вигризати у життя право на існування. Ти посів своє власне місце в цьому світі. Ти ж не можеш не погодитись зі мною.

Олег мовчав.

 - Тож все на краще. – він нарешті посміхнувся.

 - Хто знає, хто знає може це ще не кінець.

Через хвилину Кирила покликали і він залишив Олега на самоті. Він більше не став його чекати і вийшов на вулицю. Обід скінчився і люди по розходились по офісам. Чоловік присів у парку, піднявши очі в небо. Верхівки дерев закривали сонце, але його невеликі частини все ж потрапляли у затінок.

А його ніхто ніколи не вчив любити, пробачати, приймати іншу думку, хоча ти її і не розумієш. Кожна людина, як цілий Всесвіт в мініатюрі і його потрібно в першу чергу поважати.

Олег вирішив змінити своє життя після конференції назавжди.

І він дуже здивувався побачивши Тетяну в автобусі. Наче доля подарувала йому одну єдину можливість відчути себе нарешті щасливим чи безмежно нещасним.

А побачивши знайомі обличчя разом в сусідній кімнаті, зрозумів, що зміни напевно не забаряться.