7.

" Хочу ще раз зазначити, що прийом у лікаря гомеопата справа індивідуальна і стосується тільки лікаря і пацієнта."

- Заходьте, сідайте. – Тетяна спеціально звернулась до нього на «ви», щоб поставити всередині себе цю межу, за яку їй сьогодні не перейти, бо вона просто не зможе йому допомогти.

Олег мовчки сів навпроти неї, уважно роздивляючись Тетяну.

 - Спочатку розкажіть, що саме вас турбує? Але тільки чесно.

 - Мене дуже турбує висип на обличчі, який не хоче проходити. Я звертався до дерматолога, який виявився безсилим, це не демодекс. Здавав аналізи, це не алергія. Нічого не допомагає.

  - Зрозуміло. – стримано відповіла Тетяна. - Що ще?

 - Проблеми зі сном. Турбує безсоння. Тому досить часто роздратований ходжу.

« А це в вас від природи!!» - хотіла додати Тетяна, але все ж стримала себе.

 - Проблеми зі шлунком є?

 - Не значні, напевно через не регулярне харчування. Хоча я намагаюся не вживати швидкорозчинні страви і бургери там всілякі.

 - Холодне більше подобається чи гаряче?

 - Гаряче.

 - Полюбляєте спілкування? – спитала Тетяна і побачивши погляд Олега, додала. – Багато спілкуєтесь?

 - Останнім часом не дуже. Більше подобається слухати.

 - В дитячому віці чимось хворіли?

 - Простудними захворюваннями  не часто. Більше травми були. Падав, руку ламав.

 - Праву чи ліву? 

 - Ліву.

Потім Олег трохи подумавши додав.

 - Ангінами в дитинстві часто хворів.

Тетяна кивнула, а потім знову спитала:

 - Проблеми з зором не турбують?

 - Все наче добре.

 - Спадкові хвороби?

 - Що ви маєте на увазі?

Олег зрозумів, про що вона питала, просто не хотів відповідати. Він останні роки взагалі не спілкувався з батьками. Напевно те, що він там пережив, хотів залишити тільки там.

 - Ті, які передаються від батьків до дітей. – терпляче роз’яснила Тетяна.

 - Спалахи гніву та цинізму вважаються спадковими хворобами?

Тетяна тільки спокійно за ним спостерігала, зі всієї сили стримуючи себе, щоб якось не підколоти його.

 - Ображаєтесь на них?

 - Зовсім трішки. – збрехав він.

    Олег ображався на них і дуже сильно. Їм завжди було байдуже щодо нього, вони були надто зайняти з’ясовуванням власних відносин. Їм було байдуже щодо його досягнень і перемог.

 - Давно вдома були? – Тетяні стало цікаво.

 - Це стосується мого висипу? – спитав Олег замість відповіді.

 - Те, що я зараз скажу, може здатися дивним, але це дуже важливий момент. Ви повинні пробачити їх чи хоча б спробувати.

 - І як це може мені допомогти?

 - Лікування може бути ефективнішим.

 Олег серйозно замислився над цим.

 - Це не легко. Пробачити. – і подивився на Тетяну довгим, важким поглядом.

 - Це наче не потрібний баласт. Навіщо він вам? Пробачте і одразу стане легше.

Потім Тетяна встала і одягнувши рукавички показала на кушетку.

 - Тепер я повинна вас оглянути.

Олег недовірливо на неї подивився, але жартувати  не почав. Покірно опустився на кушетку, розстебнувши сорочку. Рука Тетяни ледь торкалась його тіла, вправними рухами. Натиснула на шлунок, печінку, жовчний міхур.

« Якщо Тетяна нахилиться трохи нижче, вона може хибно вирішити, що в мене проблеми зі серцем» - подумав Олег, відчуваючи, що воно зараз вистрибне з грудей. Повільно роздивився Тетянине обличчя з близька. Вона майже не змінилась. Така ж гарна до мурашок на шкірі. Не досяжна і неприступна красуня. Така, якою він її пам’ятав.

Зараз така близька, але далека, як завжди.

 - Я так розумію, проблем по чоловічій частині в вас немає?

 - А що ви і там можете мене оглянути?

Тетяна відскочила від нього, як ошпарена.

 - Жартуєш? Я ж попереджала!

 - Пробач. Не зміг втриматись.- відповів Олег, підводячись і застібаючи сорочку.

Тетяна довго мила руки. Олег навіть подумав, що вона зараз припинить прийом. Він не міг бачити її обличчя, бо вона стояла спиною до нього.

Потім повністю опанувавши себе повернулась до нього.

  - Я так розумію прихованої камери немає.

 -А її і не було.

Тетяна до останнього йому не вірила.

 - Хотіла вас запитати. Ви вчора робили операцію зранку після ночі. І вночі буває багато роботи, як ви долаєте сон?