6.

Тетяна наступного дня прокинулась рано. Зробила собі чаю і вийшовши на балкон, зробила ковток. Їй подобався ранок, коли сонце вперше вставало за день. Воно було таким лагідним, даруючи свої промені всьому живому. Вона так і стояла, наче наповнюючись цим світлом і любов’ю. Все в житті потребує її, цієї життєдайної емоції. Сили, якої не всі розуміють.

Під час своїх прийомів Тетяна намагалась зрозуміти. Чому так сталося? Чому людина захворіла саме цією хворобою? Які емоції довгий час відчувала? Чи може ображалась на когось? А може навіть ненавиділа?

До неї звертались переважно люди, яким звичайний метод лікування мало допоміг і вони шукали щось інше. Тетяна часто спостерігала, як ведуть прийоми її батьки. Які лікували хоча і однаково, але у кожного був свій індивідуальний підхід. І ось тоді вона зрозуміла. Саме індивідуальність надавала гомеопатії особливості. Вона сприймала своїх пацієнтів спокійно і відсторонено, ніби зі сторони.

А ось як вона буде приймати Олега? Це було навіть для неї самої загадкою. Був один важливий момент, пацієнт повинен вірити в те, що гомеопатія дієва. Тоді ефект є. А він ніколи не вірив. Сама вона буде не в змозі розбити стіну недовіри, яка знаходилась всередині нього.

Була ще одна обставина, яку Тетяна не могла проігнорувати. Це її особисте відношення до цього чоловіка.

До Олега вона ніколи не могла відноситись спокійно. Він ніби активізував якісь дивні процеси в середині неї, про які вона навіть не підозрювала.

І з його появою в її житті знову, вона якось по-іншому себе почувала.

Задля того, щоб його сьогодні прийняти їй потрібно було передзвонити іншим двом пацієнтам, у котрих був повторний прийом і попросити прийти одного на годину, а іншого на дві години пізніше. Не всім хотілося порушувати свої плани, але інколи обставини складаються по-різному.

Сьогодні вона нікуди не поспішала, вирішивши прогулятися парком, який знаходився біля її кабінету.

Парк був майже порожнім. Двірник байдуже виконував свою роботу, навіть не замислюючись з задоволенням роздивитись навкруги.

Але, як не дивно Тетяна його зараз  зрозуміла. Коли вона востаннє отак просто прогулювалась парком, насолоджуючись природою? Давненько це було.

Зараз відчула себе студенткою, якій доведеться скласти іспит найголовніший в житті. Птахи співали, а вона просто йшла собі далі, уважніше роздивляючись все навколо.

« Треба його попередити, якщо вона хоч на мить побачить, що він прийшов насміхатися над нею, прийом буде закінчено!!!» - подумала Тетяна, виходячи з парку.

                                                             ***

Після подвійного еспресо, Олегу не вдалося заснути не в обід і не ввечері, а лише пізньої ночі. Коли він прокинувся зранку від мелодії будильника, яка ну ніяк не хотіла припинятися, відчував себе м’яко кажучи не дуже. Після сніданку настрій трошки покращився, але не набагато. Якісь внутрішні хвилювання переслідували його вже занадто довго і він сам не міг зрозуміти їх причини.

І ці сни, коли він майже запізнюється на потяг, а коли все ж сідає, потяг виявляється не тим. Шок і страх, що нічого вже не можна буде змінити.

Олег виходить на вулицю і випивши другу чашку кави, відчуває себе трохи краще.

Зараз він дійсно може повірити у будь що, якщо це йому допоможе. Тим паче Тетяна, все ж наявний приклад успішного лікаря.

Приходить трохи раніше і терпляче чекає своєї черги. Чесно кажучи, йому дуже важко пересилити себе, але він спробує. Заради себе самого…

Попередній пацієнт виходить і привітно йому усміхається. Якийсь дивний чоловік, ніби з паралельної реальності. Наступне запитання Олега дуже дивує.

     - Перший раз?

   - Що?

    - Перший раз, прийшли на прийом?

Олег ледь помітно хитнув головою.

    - Не хвилюйтеся так. Вона вас вилікує. У неї талант.

Потім йде собі далі, посміхаючись, змушуючи Олега замислитися, що може в нього щось написано на чолі.

Тетяна не виходить на цей раз, хоча знає, що наступний він.

Вона дає йому час. Він повинен сам зробити ці кроки, долаючи щось у собі самому…

Олег не квапиться, здогадуючись, що цей прийом навчить чогось, а може навіть змінить. Вирішивши, він впевнено заходить до кабінету. Тетяна сидить за столом. В неї в кабінеті затишно і дуже багато світла, він навіть на мить забуває навіщо ж сюди прийшов?

Молода жінка уважно дивиться на нього і спокійно промовляє:

      - Якщо ти почнеш насміхатися з мене, прийом одразу буде закінчено!!