5.

Для того, щоб розпочати внеурочну операцію Олегу довелось випити повійне еспресо. Від якого серце розпочало шалений танець чи то від того, що поспілкувався з Тетяною.

Стало зрозуміло, чому вона так відреагувала в їхню першу зустріч після стількох років.

Твердою рукою зробив розріз. Крапля крові миттю виступила в тільки- но зробленому розрізі. Пацієнт спокійно лежав, здавалось просто заснув, якби не розріз посередині. Груди чоловіка піднімались і опускались, нагадуючи, що він живий.

Олег важко зітхнув, оцінюючи стан внутрішніх органів. Якби не угода з Фітолякою, він ніколи б не погодився на це. Ненавидів зранку, після ночі робити операції. Почуваєш себе наче в тумані. Можеш на мить втратити пильність і тоді може статися біда.

Чи то рука сіпнеться зі скальпелем, чи то ще щось станеться непередбачуване. Олег внутрішньо намагався відволіктись від всього. Тут і зараз був лише він і пацієнт, якому потрібно допомогти. Ніяких емоцій і почуттів, тільки холоднокровний спокій.

Пацієнту пощастило. Внутрішні органи не були пошкоджені. Невелика гематома. Олег зробив всі потрібні маніпуляції і швидко зашив розріз. Жити буде. Довго мив руки.

     - Привіт, як зміна?, – почув ніби здалеку привітання колеги.

Вимушено посміхнувшись, відповів те, що від нього хотіли почути.

     - Як завжди. Всі врятовані. Життя продовжується.

По дорозі до свого кабінету побачив медсестру Віру, вона привітно посміхалась йому.  Не великого зросту, сором’язлива, як тільки бачила Олега, одразу ніяковіла. Було видно, що він не абияк їй подобається.

Головний лікар спеціально поставив їх в різні зміни, він не любив розвиток особистих відносин в лікарні і тому останнім часом вони майже не спілкувались. Олегу, Віра подобалась більше за інших і він навіть серйозно замислювався про те, щоб перевести їх відносини за межі лікарні.

     - Привіт. Як справи?, – спитав він, коли вони відійшли, щоб поговорити.

      - Та все наче добре. А ти як?

Відповісти йому не вдалося. Головний лікар покликав його у свій кабінет. Довго вдивлявся в папери, змушуючи Олега все серйозніше замислюватись. Для чого ж він його покликав?

     - Я давно хотів тебе похвалити. Ти молодець! – і подивився в очі, погляд серйозний.

      -  І тому ви хочете мене звільнити?

Останнім часом роботи ставало дедалі більше, а лікарів дедалі менше. Дивина, але від правди нікуди подітися…

    - Та що ти таке кажеш!! - Віктор Іванович відкинувся на спинку крісла і посміхнувся. Йому було приємно відчувати свою владу і Олег це розумів.

    - У нас тут з’явилась нагода відвідати конференцію за містом. Треба один лікар з відділення. На тиждень. Ти молодий, перспективний. Не хочеш відвідати цю конференцію і покращити власні знання?

     -  І  це що обов’язково?

Віктор Іванович кивнув головою. Олег зрозумів, що не може відмовитись. «Може це і на краще. Буде привід відволіктися.» - подумав він.

     - Коли розпочинається ця ваша конференція?

    - Вже в п’ятницю.

Олег подумав про те, що якраз завтра піде на прийом до Тетяни, а потім може бути вільним.

 - Ну тоді я згоден.

Коли виходив з кабінету, подумав про те, що мабуть треба запросити Віру з собою. Там в них буде нагода поспілкуватись ближче.

                                                       ****

 - Чому ти не казала, що він працює саме тут? – Тетяна, дочекавшись Юлю, була налаштована досить категорично висловити свою думку про те, що вона думає про це.

 - А я тобі казала. Ти напевно мене не слухала.

 - Я не збираюся нічого про нього знати. І через тебе мені тепер потрібно буде цілих сорок хвилин терпіти його присутність!

 - Чого це?

 - Того що він не хотів робити операцію, хоча я розумію чому. Я йому пообіцяла, що прийму його.

Юля її не слухала, вона підняла голову на вікна третього поверху, уважно їх роздивляючись. Тетяні стало дуже соромно, за те, що вона зараз так себе поводить. Ігор потрапив в аварію. Дякувати Богу, хоч живий залишився, а вона тут зі своїми претензіями.

    - Добре, хоч Ігорю допоміг.

Юля не повертала голову і Тетяна зазирнувши їй в обличчя побачила, що та плаче.

    - Ну, ну заспокойся! – вона обійняла подругу. – Ти, напевно йди до нього.

   - Так. Так. Дякую тобі. Ти їдь вже, бо в тебе ж напевно справи. – Юля з вдячністю дивилась на неї.

Тетяна, сівши за кермо своєї машини, вирішила не розповідати Юлі про зміни в особистому житті, бо у неї і так зараз проблем вистачало.

І тут зненацька Юля промовила.

     -  Тань, я повинна була на конференцію їхати за місто. На тиждень. В п’ятницю. Може ти поїдеш             замість мене? Я тепер повинна бути з Ігорем.