4.

Тетяна приготувала піцу і дістала пляшку білого вина, яке з Нового року лежало і все приводу не було його відкорковувати.

Взагалі алкоголь вона не любила і майже ніколи не вживала, але сьогодні її почуття просто так не хотіли заспокоюватись. Тетяна знала, що була емоційною, а після приходу  Олега їй взагалі здалося, що почуття розривають її зсередини.

Володимир з цікавістю зазирнув в її обличчя, коли зайшов на кухню, сівши навпроти і побачивши це все.

       - З якого приводу свято? Вдома?

      - Мені здалося, що нам терміново потрібно щось відсвяткувати. Будь що. Наприклад, закінчення             робочого дня.

       -  Тетяно, що це з тобою? – промовив він тоном суворого вчителя.

       - А що зі мною?- Тетяна зіграла щире здивування, вона просто не хотіла зізнаватись йому, в                    дивних  не підконтрольних емоціях, які визивав в ній колишній одногрупник.

    - Ну не знаю. Ти якась дивна сьогодні. Вино дістала, хоча майже не вживаєш алкоголь. Піцу                      приготувала, хоча намагаєшся вживати тільки корисну їжу.

     - Треба щось змінювати в нашому житті….

   Володимир не посміхаючись, вважаючи поведінку Тетяни дещо підозрілою, все ж спокійно відкрив пляшку і налив в прозорі склянки біле вино.

Тетяна, роздивляючись чоловіка, думала про те, що завжди мріяла про такого чоловіка, як він. Серйозного, спокійного і заможного. Він поважав її думку, не випробовував довіру і майже ніколи не сперечався, але і слів кохання, Тетяна теж не могла дочекатися. Поряд із ним вона могла відчувати стабільність і впевнено дивитись у майбутнє.

Але чому вона нічого не відчуває до нього? Крім цієї стабільності.

Тетяна зробила ковток вина і відчула не знайомий смак. Володимир мовчки за нею спостерігав, а вона за ним.

« Цікаво, а що мені потрібно зробити, щоб вивести його на емоції?»

Вона знала, що можливо він не хоче її втрачати, але повинна була дізнатися його справжню думку по відношенню до неї.

 - Нам потрібно трохи пожити окремо. – вимовила Тетяна і сама здивувалась тому, що сказала.

Володимир здивовано дивився на неї.

 - І чому так? – нарешті спитав він.

Тетяна не хотіла розходитись, їй просто потрібно було, щоб він нарешті сказав, що кохає її і ніколи в житті не відпустить.

 - Вирішити нарешті, як жити далі.

 - І довго ми повинні жити окремо?

 - Місяць.

Тетяна вичікуючи на нього дивилась. Все або нічого, але він нічого не зрозумів. Хвилинні роздуми і Володимир підводячись відповідає.

 - Ну раз ти так хочеш. Місяць так місяць.

Потім молода жінка шоковано дивиться на те, як він мовчки збирає речі. Вона хоче зупинити його, але не робить цього і він через деякий час виходить з квартири, залишаючи її наодинці.

Оце тобі свято.

Тетяна підходить до вікна і  спокійно дивиться, як чоловік сідає в свою машину і від’їжджає.

Дивно. Вона повинна жалкувати про те, що її мріям не дано було здійснитись. Про те, що марно минуло чотири роки і все таке.

Але вона знову нічого не відчувала. Чи то дія вина ? Але їй було байдуже.

                                          ******

Юля подзвонила через день о шостій ранку. Тетяна, прокинулась і подивившись в телефон, дуже здивувалась. Скинувши з себе залишку сну, швидко відповіла.

 - Так?

 - Таню виручай. Ігор в аварію потрапив. – промовила Юля і почала плакати.

 - Та невже? Перестань плакати і розкажи все спокійно, бо через твої сльози я нічого не розумію.

Ігор, це чоловік Юлі.

 - Ігор в аварію потрапив. А в мене зміна до восьмої. Я, звичайно, піду раніше, але все ж не встигну вчасно. Треба приїхати раніше і проконтролювати, щоб його одразу прооперували. Ти ж знаєш, нема нічого гіршого, ніж у перезмінку потрапити.

 - Це точно. І що все так серйозно?

 - Не знаю. – відповіла Юля і стала плакати ще дужче.

 - Ну, ну заспокойся. Сльозами справі, як кажуть не допоможеш.

Юля трохи заспокоїлась і вони домовившись зустрітися в лікарні, закінчили розмову. Тетяна почала збиратись, поспіхом поснідавши. Треба було, як найшвидше дістатися до лікарні.

Атмосфера звичайної лікарні Тетяну завжди бентежила. Вона напевно ніколи не змогла бути хірургом, але дуже поважала людей, які рятували життя.

До лікарні вона дісталася раніше за Юлю, вирішила зайти в середину. В прийомному запитала, в яке відділення поклали Гусева Ігоря.

Жінка байдуже подивилась в журналі.

 - Хірургічне, третій поверх.

Тетяна піднялась сходами і запитала у першої зустрічної медсестри відділення.