3.

Юля була університетською подругою і єдиною з ким Тетяна спілкувалася після випуску. Довгі гудки у телефоні і нарешті голос подруги весело привітався.

 - Привіт!!

 - Привіт! Ніколи не вгадаєш, хто сьогодні до мене на прийом приходив? – спитала Тетяна.

 - Ну хто? Напевно знову якась зірка чи депутат якийсь?

 - Олег Зима, власною персоною!

Юля шоковано мовчала.

 - Записався на прийом, уявляєш. Напевно познущатися приходив.

 - В мене нема слів. А ти що?

 - Сказала все, що думала про нього. На мить навіть забула, що ми вже не студенти.

 - А може йому допомога потрібна? Ти не думала?

 - Від кого? Від мене? Ти напевно добре знаєш його думку щодо гомеопатії. То що ж таке питаєш?

 - А може вона змінилась? Думка ця.

     - Ти ж знаєш, якщо б це була якась інша людина в світі, я може і повірила б. Тільки не він.

     - Ну, не знаю, люди можуть змінюватись….

Тетяна не могла повірити своїм вухам, але Юля його захищала і щоб не наговорити зараз дурниць, відключила дзвінок.

Вона зовні байдуже дивилась в одному напрямку, поринаючи у спогади.

Все було наче вчора.

Це була одна з не багатьох лекцій по гомеопатії в їхньому університеті. Тетяна запитала у викладача.

      - А чому так мало лекцій по цьому предмету? Не користується популярністю?

Викладач не встиг відповісти на її запитання. Олег запитав вже в неї.

      - Що, Васильєва, цікавишся більш легкими шляхами?

       - Що ти маєш на увазі?

Тетяна розгнівано подивилась на нього, який здавалось теж спопеляв її поглядом.

Вони і так останнім часом надто часто сперечалися, але це вже виходило за всі можливі межі.

        - Що гомеопатична медицина, надто легка, щоб бути реальною!

       - Не тобі це вирішувати. Є випадки, коли пацієнти повністю одужують…..

Але він навіть не слухав.

          - І це науково доведено?

          - Я знаю випадки з дуже гарним результатом. Ось, наприклад, Фітоляка….

        - Це та, яка в чистому вигляді визиває приступи ядухи?

    - Але в гомеопатичних розведеннях дає дуже гарний результат. І чому я власне, повинна виправдовуватися? Ось, наприклад, батько колись лікував…

Олег знову її не дослухав, він просто відвернувся і промовив.

      - Ну добре, добре, Фітоляка ти наша.

Тетяна з подивом дивилась на нього. Після цього всі називали її не інакше, як Фітоляка.

Спочатку вона все думала, що ж вона такого йому зробила, що він так жорстоко з нею себе поводив? Переживала.

Останні роки навчання вона взагалі робила вигляд, що його не існувало. І ось тепер він з’являється. Тетяна важко зітхнула. Зараз, чесно кажучи вона навіть була вдячна йому. Десь глибоко всередині себе. Тому, що без нього вона не стала би тою, якою зараз була. Майже найкращою.

Переодягнулася  і поїхала додому. Хотілося приготувати щось смачненьке, зробити собі свято і відсвядкувати щось з Володимиром. Все одно, що, тільки би швидше відволіктися.

                                               ****

Олег після прийому поїхав до Кирила. Він працював барменом в ресторані і Олег із-за нього там часто бував.

Вони разом приїхали з невеличкого містечка. Хлопчики разом вчилися в школі і товаришували. В них були однакові захоплення і тому вони багато часу проводили разом. Потім разом поступили в Медичний Університет, але Кирило на другому курсі покинув навчання, бо не міг одночасно працювати і вчитися. І ще завжди казав, що бути лікарем не його призначення, тому ніколи не жалкував про те, що зробив.

У Олега ж при перших спогадах про полуголодне дитинство, шлунок нервово стискався від спазмів. Він ніколи не дозволяв собі навіть думати ні про що інше, окрім навчання, роботи і успіху.

Тому спочатку зосередився на навчанні, а потім вже на роботі. Він не міг жалітися, бо йому завжди щастило, ніби виграв мільйон в лотерею. Велике місто, після того в якому він народився було наче уособленням успіху, подарувало надію і він незащо в житті не прогавив би свій шанс.

Професія лікаря йому подобалась і він завжди знав, що буде тільки оперувати. Рятувати життя, не інакше. І інтуїція його не підвела. Олег дуже гарно робив операції і навіть запах людської крові не визивав огиди.

Щодо Тетяни, він знав, що вона мовчати не буде, але те, що вона так емоційно зреагувала на нього. Це здивувало і збентежило. І це після стількох років. То напевно на її допомогу, не потрібно розраховувати.

Олег з силою стиснув долоні. Чомусь тоді у студентські роки він відчував себе нікчемою, поряд із нею. Хлопчиком, який чомусь тут випадково заблукав. І не дивлячись на те, що зараз він досяг не абиякого успіху в професії, побачивши Тетяну, Олег знову відчув себе тим хлопчиною.