2.

Тетяна Васильєва поспішала на прийом. Чогось саме сьогодні вона ніяк не могла зібратись і знала, якщо ще трохи буде зволікати, то стовідсотково запізниться. А вона цього страшенно не любила, запізнюватись.

Вчорашній вечір розчарував до сліз відчаю і нервово покусаних губ. Вони  з Володимиром провели його знову вдвох, але він знову не зробив того, чого Тетяна від нього так довго чекала. Пропозиція руки та серця затягнулася на довгих чотири роки.

Не могла ж вона сама йому запропонувати? Звичайно, на початку відносин їх обох влаштовувало таке положення, але зараз Тетяні хотілося чогось більшого.

Вирішити свою подальшу долю…

Вона припаркувала свою машину і попрямувала до свого кабінету. Вже всередині одягнувши білий халат, Тетяна полегшено зітхнула. Чомусь саме в ньому вона відчувала себе впевнено і затишно, ніби то він, білий халат був другою шкірою. Дивно, але все ж. Про це вона не збиралася собі брехати.

Саме тут в цьому кабінеті, її знання допомагали іншим і вона це любила понад усе.

Вона обожнювала свою професію і гомеопатію в цілому. Вважаючи, що за нею майбутнє, Тетяна віддавала майже всю себе роботі. Цей метод лікування був безпечним, тому що розведення препаратів діють трохи інакше ніж в чистому вигляді. Майже без протипоказань, єдина умова професійно підібрати потрібний препарат чи декілька, тоді ефект колосальний . Тільки потрібно спілкування. Довге спілкування з пацієнтом. Особливо на початку. Потім повторні прийоми проходять швидше.

Тетяна подивилась на годинник. Пацієнт не заходив. Дехто Зимовий. Можливо йому ніяково? Це і не дивно. Незнайомому лікарю відповідати на досить дивні запитання. До цього треба звикнути. Треба його зустріти.

Вона підійшла до дверей. Відчинила їх. І не повірила своїм очам, подумала здалося. На порозі стояв Олег Зима. ЇЇ особистий ворог. Рідкісний гад, який привласнив їй це бридке прізвисько. Дякуючи, якому їй досі соромно показуватися на очі одногрупників.

« Ну що прийшов познущатися?»

Невідомо скільки часу вони так простояли.

      - Привіт. – не рішуче промовив Олег

       - Це ти? Гад! Ненавиджу тебе!! – і закрила двері.

    Хвиля злості накрила Тетяну з головою.  Зараз вона майже забула, що вона інтелігентна дівчина, доросла жінка і успішний лікар.

        - Тань, я на прийом. – почула з-за дверей, не повіривши власним вухам.

       -  Йди до біса, гад.

Їй було дуже важко стримати себе, якби не двері, вона напевно накинулася на нього з кулаками.

Тетяна чула, через знайомих, що Олег став дуже успішним хірургом і за ненавиділа його ще більше. Він був повною протилежністю її самої. Завжди був.

Вона постійно, щось комусь доводила, а йому все вдавалося так легко. Так в нього був талант, це безперечно, але це не давало йому права знущатися над її переконаннями. Він завжди змушував її сумніватися. Тоді у студентські роки. Потім, збираючи крихти сміливості. І тепер, коли вона майже  досягла мети.

Протриматись хвилин сорок. Саме стільки триває прийом. Всі ці хвилини дівчина нагадувала закритого у клітці звіра. Ходила туди- сюди вздовж усього кабінету і не могла заспокоїтись.

Почула не сміливий стук у двері і голос наступної пацієнтки.

  - Тетяна Олександрівна, можна? – жінка зайшла всередину, а ззаду стояв Олег.

« Господи, він досі не пішов?»

 -  Чого ви ще тут? – офіційним тоном промовила Тетяна.

 -  Але я записався і не потрапив?

 -  Я не зможу вам допомогти. Йдіть геть!!! – і знову закрила двері.

Пацієнтка з подивом дивилась на неї. Вона перший раз бачила, щоб улюблений лікар так себе поводила.

 -  Важкий випадок. – спробувала пояснити свою дивну поведінку Тетяна

 -  Може перепишемо і ваш прийом, бо я погано себе почуваю.

Пацієнтка невдоволено дивилась на Тетяну.

 - Я прийму вас іншого разу, в зручний для вас час.

 - Ну добре. – нарешті погодилась вона, розуміючи, що все в житті буває.

Вони переписали прийом і коли Тетяна залишилась наодинці, то нарешті полегшено зітхнула.

Тетяна була з сім’ї лікарів гомеопатів, тому звикла до неї з дитинства. Вже в п’ять років вона знала, що стане теж лікарем і таким як мама з татом, не інакше, бо всі ці дивні назви снились їй ночами.

Вона завжди потайки приміряла мамин білий халат, уявляючи, як приймає пацієнтів.

Реальність виявилась дещо жорстокішою, ніж вона очікувала. В університеті вважали, що її туди влаштували батьки і всі роки навчання їй потрібно було доводити, що вона чогось варта. Що вона хоче і може бути лікарем.

Олег же приїхав з якогось маленького містечка на Сумщині, вона навіть зараз назву не могла згадати, хоча завжди пам’ятала. Вступив в університет і ще швидко завоював авторитет студентів і викладачів.

Тетяна подивилась на себе в дзеркало в своєму кабінеті. На неї дивились злякані очі, сором’язливої студентки. Жах.