Новий імператор

2 глава

Через рік після смерті імператора

Вінтер Хоум

Ясний літній день, але, як завжди, пронизливо холодно.

Місто незвично заповнене жителями, які сьогодні не на роботі. Усі вони кудись ідуть великим натовпом.

На будівлях розвішані плакати. На кожному з них зображені люди в строгих костюмах: шість чоловіків і чотири жінки. Кожного з них жваво обговорюють.

Дорогами тягнуться довгі черги з машин еліти — рідкісне видовище.

Одна з них особлива — чорний автомобіль новітньої моделі. Усередині — двоє чоловіків.

Водій — з коротким коричневим волоссям, частково сивим. На ньому темно-синє утеплене пальто, високі чоботи, рукавички, а на голові шапка, поверх якої невеликий чорний капелюх.Під правим оком громезний шрам.Ліва щока уся в маленький шрамах.Обличчя виглядає старим, як у доброго дідуся, але воно відображає його?

На задньому сидінні — чоловік із коротким темним, як ніч, волоссям. Він також у темно-синьому пальті, під яким бордовий жилет і біла сорочка. На ньому коротші чоботи, сірі рукавички та бордово-золотий шарф.Причіска загорнута у право.Обличчя слегка блідне та худе

Водій:

— Ну що, Датч, готовий дізнатися рішення?

Датч, полегшено зітхаючи:

— Як ніколи. (Ледь усміхається.) Цілий рік я з цими покидьками воював… пора вже зайняти свій пост.

Водій:

— А може, оберуть когось іншого?

Датч дивиться на нього, як на дурня, піднявши брови:

— Серйозно?.. На моєму боці зв’язки і народна підтримка, а в них — тільки зв’язки.

Водій сміється, злегка плескає його по плечу:

— Та заспокойся, я ж жартую… звісно, оберуть тебе… чемпіоне.

Датч:

— Який чемпіон? Ми не в Америці. Гумор явно не твоє, Чарльз.

Чарльз:

— Ну-ну… великий ти гуморист.

Датч:

— Та ладно… я й справді не сумніваюся у своїй перемозі.

Чарльз:

— У цьому ніхто не сумнівається… хіба що ті придурки, які вирішили пробиватися далі. А взагалі, хвилюєшся?

Датч:

— Ну… трохи.

Чарльз:

— Це очевидно.

Датч:

— Чесно кажучи, якби не смерть того старого хрища, я б ще довго сидів у депутатах. Завжди він мене дратував.

Чарльз:

— До речі… у нього ж був секретар, Генрі, здається. Куди він подівся?

Датч:

— Точно невідомо. Кажуть, переїхав до іншого міста.

Чарльз:

— Дивно… імператор так безглуздо помер — від рани через заметіль.

Датч:

— Природа-матушка жорстока.

Чарльз:

— Базу ж так і не відновили?

Датч хитає головою.

Чарльз:

— Вони ж там угоду зі «Сноурейном» підписали, так?

Датч (роздратовано):

— Так. Повні ідіоти.

Чарльз:

— Я вже погано пам’ятаю, що там було. Нагадай.

Датч говорить швидко, трохи підвищуючи голос:

— Там жах. Половину ресурсів бази віддали назавжди, дозволили робітникам зі Сноурейна працювати у нас, ще й три об’єкти передали під їхній контроль. І знаєш, що отримали взамін? Право користуватися дорогою до глиняно-піщаного острова і половиною лісу — причому тільки для м’яса. У нас і так не було проблем ні з м’ясом, ні з глиною, ні з піском! Цей ідіот віддав купу ресурсів лише заради того, щоб продати їх, все не уметься йому..чи жре він ці гроші?…а місто у цей час погибає.

Чарльз:

— Оце тебе й прорвало.

Датч важко зітхає:

— Так… тепер у нас нестача копалин і вугілля. А гроші з продажу глини й піску точно не йшли в місто.

Чарльз:

— І що ти збираєшся робити, коли станеш імператором?

Датч:

— Відмінню цей договір. Добре, що матиму на це право.

Чарльз:

— Але одразу втратите потенційного союзника.

Датч:

— На жаль…

Чарльз:

— І депутатам це не сподобається.

Датч, невдоволено піджавши губу

— Розумію…розберуся. Головний все одно я.

Вони під’їжджають до великої темно-бордової будівлі — прямокутної, триповерхової, з безліччю вікон.

Чарльз:

— Готовий?

Датч кілька секунд дивиться на будівлю, нервово перебираючи пальцями.

Чарльз:

— Все ж таки хвилюєшся?

Датч після паузи:

— Так… хоча не повинен. Я ж майбутній правитель.

Чарльз:

— Навіть правителям властиво хвилюватися, особливо перед сходженням на престол.

Датч:

— А що якщо… ні, цього не може бути. Мене точно оберуть.

Чарльз:

— От бачиш, ти сам це знаєш.

Датч нарешті заспокоюється:

— Ти правий… це на мене не схоже. Просто сьогодні дав слабину.

Чарльз:

— Буває. Головне — не дати слабину у важливий момент.

Датч:

— Це точно. Гаразд, пішли.

Вони виходять з машини й прямують до будівлі.

Біля головного входу стоїть величезний натовп простих людей. Чарльз і Датч ідуть до задньої частини, де розташований вхід для еліти.

Там — повністю заповнена стоянка.

Будівля оточена охороною з усіх боків, навіть на даху.

Усередині — велика сцена.

Біля неї стоять претенденти на імператорський трон, поруч із ними — їхні секретарі.

Перед сценою, у перших рядах, розташовані м’які зручні крісла — там сидить уся еліта.

На перших рядах — депутати.

Позаду ледве вміщується величезний натовп простолюдинів.

Датч і Чарльз займають свої місця.

На сцені стоїть мікрофон. Біля нього — чоловік із листком у руках.

Чоловік у мікрофон:

— Дорогі жителі Вінтер Хоума! Рік тому сталася велика трагедія — смерть імператора Реверза.

Цілий рік містом керували наші чесні депутати, але настав час обрати нового правителя, який приведе місто до розвитку.

У залі настає гробова тиша.

Чоловік:

— …і це — Датч Ворнер.

Більшість простолюдинів радісно вигукує.

Еліта ж розділяється в думках: хтось задоволений, адже попередній правитель був некомпетентним, а хтось — ні, бо з ним було легко домовитися за гроші. Іншим — байдуже, поки це їх не зачіпає.