Пролог

Це мій перший твір

Ця  частина лише незакінченний й невідредагований проголог, я залив його просто щоб зрозуміти як це робиться і можливо отримати поради, якшо це хтось прочитає

дуже прошу оставити коментар, щоб я міг розуміти в якому направлінні мені писати, і як саме редагувати у майбутньому

Його я буд обовʼзково ще редагувати як і весь твір, коли я його допишу

Frostpunk. Частина 1

Глава 1

3980 рік. Людство вже близько 2000 років живе у нескінченній зимі. Запредельно низькі температури стали буденністю. Люди не знають, звідки і чому настав цей холод.

Все почалося у звичайний ранок 1980 року: раптова яскрава спалах і всього за два дні світ занурився у катастрофу.

Багато історії було втрачено, а зараз не той час, щоб займатися мистецтвом чи пам’ятати минуле. Щодня десятки людей гинуть від холоду, голоду та хвороб, але це не заважає їм сваритися, воювати та змагатися за владу.

Світ тримають величезні генератори, походження яких невідоме, як і принцип їх роботи. Це дивне поєднання механіки та природи з чимось зовсім чужорідним. Генератор споживає в рази менше палива, ніж мав би, але все одно його потрібно багато.

Люди пам’ятають лише, що навколо генераторів були побудовані міста, і це сталося понад 1500 років тому людьми з невідомого іншого міста. Зараз існує всього 10 таких міст.

Простий народ працює щодня, щоб вижити, тоді як багатії та уряд, навіть у такий час, наживаються на звичайних людях заради влади та грошей, нічого їм не даючи.

Ресурсів у цей час мало, окрім снігу, який навряд чи стане в нагоді. Міста готові воювати за кожен шматок вугілля, дерева чи інших матеріалів.

Міста поділяються на низькі, середні та високі. Серед високих їх лише три, середніх чотири, низьких — три.

Низькі міста

Низькі міста — це ті, що виживають «на доброму слові». Вони майже нічого не мають, і з ними навіть не хочуть вести серйозні переговори. Тут люди страждають найбільше, а багатії наживаються на їхній бідності.

Врятувати такі міста може лише справді сильний керівник — той, хто здатен приймати складні рішення, за які його можуть засудити; хто готовий брати на себе удари і ризикувати власним задля виживання та процвітання міста. Але у що вже ніхто не вірить — що такий лідер з’явиться.

Серед таких міст є «Вінтер Хоум».

Це місто з величезними класовими розривами, майже найбільшими у світі. Його ще називають «делікатесна долина». Продуктів тут вистачає, але вся їжа дістається лише вищій еліті.

Простолюдини харчуються опилками та черствим хлібом з низькоякісних продуктів. Їхніми улюбленими стравами є картопля та дуже прості овочі: огірки, помідори, петрушка, базилік, морква та капуста. І навіть ці овочі найгіршої якості. М’ясо рідко трапляється — дай бог раз на рік на свято. Єдиним джерелом білка для людей стає м’ясо щурів — не смачне й брудне, але іншого вибору немає.

Хто зможе витягти це місто з повного дна? Питання відкрите.

Вінтер Хоум зараз

На вулиці ясний день — зараз літо, тож температура не надто низька, що добре, але спека все одно висока. Люди встають о 6-7 ранку. Хоч у місті і погано, тут є гарні університети, але освіта доступна лише для еліти або для дітей працьовитих і везучих батьків

Холод та життя у місті

Холод, як завжди, обдуває людей, змушуючи волосся ставати дибки, а руки червоніти й потім боліти. Мороз на вулиці — звична справа, так само як замерзлі щоки, через що всі, хто перебуває на вулицях, говорять повільніше. У місті холод трохи пом’якшує величезний генератор.

А у селищах, що живуть від невеликих, слабких генераторів, ситуація ще гірша. Уже чутно рідний гул крижового вітру. На вулицях валяються мертві бездомні, які не змогли знайти нічліг або достатньо утеплитися. Поруч із ними лежать ті, хто помер від чуми: тіла розкладаються і стають здобиччю падальників, черв’яків і щурів. Іноді на вулицях можна знайти відвалені кінцівки.

Раніше діяла спеціальна машина, яка збирала тіла і спалювала їх, але зрозуміли, що це не зменшує число хворих. Тепер по місту їздять спеціальні спалювачі — люди повністю вкриті одягом з ніг до голови, з маскою на обличчі, залишаючи відкритою лише ніздрю. Вони збирають трупи по всьому місту, відвозять за його межі і спалюють, щоб чума не поширювалася далі.

Поки цей жах триває у місті, імператор прокидається у своєму розкішному триповерховому будинку. Він збудований з найкращого дерева і обвішаний картинами. Будинок обігрівають три генератори, тож можна навіть ходити в спальні у штанах і футболці.

У будинку є четверо охоронців, три служниці та чотири кухарі. Імператор виходить із двоспального ліжка, неймовірно м’якого, і спускається вниз у футболці та штанах прямо на кухню.

На правому зап’ясті в нього золотий годинник, на лівому вказівному пальці — золоте кільце. Одяг зроблений зі шкіри та хутра білого ведмедя. На столі вже чекають його улюблені делікатеси: варені раки та мраморна яловичина з трюфелями.

салат із різних овочів, а на десерт — вишневий торт. Після трапези приходять служниці, щоб прибрати.

Служниця: «Доброго ранку.»

Імператор: «Доброго, любі мої… усе, як завжди, чудово.»

Він вирішує трохи попаритися в сауні. Через пів години вона вже готова. Імператор заходить у кімнату, з якої від парної встеляє гарячий пар. Він знімає футболку, під якою виглядає невеличкий животик.

Він занурюється у воду, і його шкіра трохи червоніє від жару — у наш час це рідка розкіш. Чорне волосся прилипає до обличчя, потрапляє в очі, через що він поправляє його й випадково зачіпає густі вуса, що закручуються догори.

Після бані імператор виходить і намагається дотягнутися до рушника. Він роздратовано крутиться, намагаючись його схопити. Уже місяць після приєднання бані до будинку він постійно забуває наказати слугам опустити вішалку.