Пролог

Це мій перший твір

Якшо хтось прочитає, дуже прошу оставити коментар, щоб я міг розуміти, що я роблю так, а що ні

Фрост Панк

Частина 1

3980 рік. Людство вже близько 2000 років перебуває вічному холоді.

Це був звичайний ранок 1980 року, коли в несподіваний момент сталася спалах, який було видно по всій Землі. Усього за тиждень світ занурився в холодний апокаліпсис.

Люди не знають, як і чому це сталося. Яким чином людство змогло об’єднатися і вижити — також залишається загадкою. Історія майже забута, та й зараз вона не в пріоритеті, як і багато інших речей, пов’язаних із мистецтвом.

Однак навіть у такий час є міста, які стали найгіршими у найтяжчу годину.

Наприклад Вінтер Хоум — місто з найбільшим класовим розривом. Тут люди — лише матеріал для досягнення цілей еліти. Це місце, наповнене хворобами та безліччю інших проблем.

Нинішньому імператору байдуже до розвитку своєї невеликої держави.

І лише новий правитель, якщо він буде сильним, зможе витягнути Вінтер Хоум із ями проблем. Але така людина для мешканців звучить як казковий герой.

Вінтер Хоум

На вулиці ясний день. Зараз літо, тому температура трохи вища, що вже добре, але все одно вона залишається дуже низькою.

Вулицями, мов зомбі, йдуть натовпи втомлених, замерзлих і сонних людей — дорослих, старих і навіть дітей, яким уже з 6–7 ранку доводиться працювати.

У повітрі стоїть запах гнилі та розкладу. Проте люди до цього звикли — так само, як і до тіл, що лежать усюди.

У цей час, а точніше о 9 ранку, прокидається імператор у своєму триповерховому будинку, збудованому з найкращого дерева й прикрашеному безліччю картин.

Будинок обігрівається трьома генераторами, тому тепло йде від кожної стіни.

По дому ходить прислуга: охорона, кухарі, покоївки.

Імператор встає зі свого двоспального ліжка, неймовірно м’якого й зручного. Він спускається вниз у теплих штанах і футболці просто на кухню.

На правій руці в нього золотий годинник, на лівому вказівному пальці — золоте кільце. Його одяг зроблений зі шкіри та хутра білого ведмедя.

На столі на нього вже чекають улюблені делікатеси:

варені раки, мармурова яловичина з трюфелями,

салат із різних овочів, а також чай із вишневим тортом.

Після трапези до нього підходять служниці, щоб прибрати посуд.

Служниця:

— Доброго ранку.

Імператор:

— Доброго, любі… Все було, як завжди, смакота.

Після цього він вирішує піти відпочити в сауні.

Через півгодини вона нагрілася.

Він заходить у кімнату, звідки прямо аж хлеще пар.

Знімає свою футболку, під якою вискакує невеликий животик.

Нарешті він занурюється у воду, від гарячої корки шкіра червоніє — що у наш час рідке задоволення.

Його чорне волосся миттєво промокає і лізе в очі, через що він його поправляє і випадково зачіпає свої густі вуса з кінчиками, спрямованими вгору.

Після бані він виходить і намагається дотягнутися до рушника.

 Дратівливо крутиться, намагаючись його дістати.

Вже місяць він збирається покликати робітників, щоб повісили вішалку нижче.

Хоча б за расу, колір та ріст перестали засуджувати, головне щоб працювали

Імператор йде розпарений униз і чує стук у двері.

Дивиться у вічко — там стоїть його секретар і якийсь незнайомий чоловік.

Він відкриває двері.

— Заходьте швидше, не випускайте тепло.

Вони швидко входять.

На порозі стоїть двоє чоловіків приблизно одного середнього зросту.

Один із них — з лисою головою, середнього віку.

На правій щоці у нього великий шрам, очі блакитні, погляд завжди суворий.

М’язи роблять його досить широким.

Він одягнений у чорний товстий пуховик і шапку-ушанку.

На ногах — довгі чоботи з хутром всередині.

Обличчя прикрите бордовим шарфом.

Це секретар імператора.

Поруч з ним стоїть незнайомий чоловік у схожому одязі.

Коротке темно-чорне волосся, овальне гостре обличчя, карі очі, худорлява статура.

На правій руці — обручка з золота, прикрашена діамантами та рубінами.

Обидва вони покриті снігом, який розтанув за кілька хвилин, через що одяг став мокрим.

Їхні носи червоні від холоду, як і щоки, бо вони були без рукавичок.

Секретар каже:

— Вітаю, Реверз.

Реверз:

— Вітаю, Генрі. (Він переводить погляд на незнайомця.) А це хто?

Генрі:

— Це секретар імператора Лорза.

Реверз:

— Той, що з міста «Сноурейн»?

Сказав він із невеликим роздратуванням і навіть ноткою ненависті.

Генрі:

— Все вірно, він тут…

Реверз, перехоплюючи його, відповідає підвищеними тонами.

Слова летять швидко від злості, мов вітер, а кожен м’яз на обличчі напружений.

Реверз:

—Ну та що він тут забув? Чому його не рзстріляли на місті, а?Їм зі свого міста заборонено з’являтися у Вінтер Хоумі!

Генрі:

—Це я і хотів пояснити. Ми з ним домовилися про цю зустріч заздалегідь.

Реверз відповідає з ще більшою злобою, але вже на Генрі:

—Домовилися?! А мене ти запитати не хотів?

Секретар зі Сноурейна відвертає голову, аби приховати своє обличчя, на якому, здається, написано:

«З цим ідіотом нормально вести переговори неможливо, от і довелося через секретаря діяти».

Генрі:

—Розумієте, нам зараз не потрібна війна з їхнім містом, тим більше, що наша армія… ну, ви самі розумієте. А у них зараз серйозні проблеми з вугіллям та іншими копалинами, і ніхто з нас не хоче починати війну і марно тримати війська, особливо коли у них загострюється конфлікт з «Райвенторном».

Реверз замовкає і задумується на півхвилини.

Генрі:

—Ви ж погоджуєтеся?

Він трохи схрестив пальці на руках.

Реверз не відповідає близько 15 секунд, а потім говорить: