part 14

Тато оголосив дату нашого весілля і роздав всім запрошення. Я ж, сказавши, що мені не дуже добре, вийшла на вулицю. Я пішла в сад. Там я сиділа, коли мені було важко на душі. Через декілька хвилин чую, що хтось йде. Марк... Він присів біля мене і ми хвилини дві мовчали.

-Я розумію твій стан. - першим прервав нашу мовчанку Марк.

-Через 14 днів у нас весілля... Не вірю.... 5 місяців нам потрібно буде жити під одним дахом і вдавати з себе закоханих.... Я не увляю, що це буде..... Мабуть, буде весело)

-Так, сам не вірю) - відповів Марк - Вставай. Пішли.

-Куди?

-Просто довірся мені.

Мені, чомусь, захотілось піти з ним. Я встала і ми побігли. Можливо, це було трохи не правильно по відношенню до гостей і батьків, але....

Ми сіли в його машину і вже через пів години були в якомусь лісі. Мені стало не по собі.

-Ти мене вбити вирішив, щоб не одружуватись зі мною? - зі сміхом запитала я

-Можливо)

Через 10 хвилин ми були на березі озера. Тут було так красиво.... Захід сонця, водоспад.... Я хвилин десять не могла відвести погляду.... 

-Дякую тобі - сказала я і обійняла Марка. Якісь незрозумілі відчуття переповнювали мене.... Ні, Катю. Ти не можеш в нього закохатися!

Ми пробули біля озера годину. Просто сиділи і мовчали. Кожен думав про своє. 

-Дякую тобі за це, але не міг би ти відвезти мене додому?

-Так. Звичайно. Пішли

Через 40 хвилин ми вже були біля мого під'їзду.

-Бувай. До завтра) - сказала я і вже збиралася виходити з машини, як Марк мене зупинив.

-Зачекай. Ти забула сумочку. - віддав він мені її і наші руки торкнулися. Мене ніби током вдарило. Я швидко вибігла з авто і побігла в квартиру.