31

Антіан відразу зрозумів куди дує вітер. Він знав чого хоче Монтан. Звісна річ – нову вилазку. Але їхати так далеко він дозволити не міг. Це повністю відкриє їхні слабкі місця. А якщо ці потвори справді такі, як всі говорять – то єдине що їх зможе стримати, заходиться тут. Антіан був проти. Він навіть слухати нічого не хотів про похід.

– Ти хоча б уявляєш собі, що може бути, якщо ми вирушимо на північ? – сказав він до сина. – Бачу, що ні. А я уявляю. Тому, поки ми не матимемо якихось реальних уявлень про цих істот і як від них захищатися – ніхто нікуди не поїде.

– Ти просто не хочеш пустити мене! – крикнув Монтан. – Бо боїшся, що я … Що я що? Відберу твою корону?

Король мовчав. Бо сказати не було що. Син був правий. В першу чергу він подумав саме про це. А вже потім прийшли інші думки. Але спершу була думка про корону.

– Навіть не думай! – сказав Антіан. – Я забороняю тобі. Зрозумій, Монтане, ти мій син! Я не хочу аби ти став жертвою монстрів.

В його словах відчувався батьківський неспокій. Зараз говорив не король, не повелитель а батько. Батько, котрий переживає за свого сина.

– Ми обов’язково щось придумаємо. – втрутилася в розмову Жамена. – Є ще й інший варіант. Треба спитати у пана Крівото. Він точно має щось знати.

А по дорозі до дому Крівото, принцеса розповіла Монтанові про те, як цей благородний муж кинув її там, у в’язниці коли викупив себе. І цього було досить аби дорогий Крівото став черговою жертвою гніву принца. Адже, старий так відчув себе в безпеці, що навіть почав вести себе запанібрата з Монтаном. Такого наслідник нового короля ніяк не терпів. І дуже скоро, звірскими методами пошуку, було знайдено те, що треба.

Рукописи забрав пан Крівото. Нащо вони здалися старому, було не відомо. Можливо, просто хотів щось цінне вхопити. Або мав якийсь план. Можливо навіть хотів колись принести і під оплески передати Антіанові. Але він запізнився. Монтан забрав їх без будь-якого слова вдячності. Натомість ще й наказав, своїм головорізам, добре потрясти не вельми шанованого мужа колишнього королівства. Бо, мовляв, він не дуже впевнений для чого той взяв книги.

– Ти вирішив сховати такий цінний матеріал! – крикнув Монтан. – Що ж, це пахне зрадою. Ти поклявся королеві! Новому королеві! І при тому з під його носа потягнув річ, яка є ключем до порятунку королівства від потвор. А може ти спеціально це зробив! Аби показати всім, що король поганий і тому почалися напади моркумів! Заберіть його! Посидиш трохи, подумаєш. Може щось і захочеш нам сказати. А ми ще пошукаємо , що ти тут накрав.

Паан Крівото, ледь живого повези до тієї самої в’язниці, в котрій він залишив принцесу Жамену. І котра тепер мовчки спостерігала за всім цим стоячи поруч Монтана. Ось як, виявляється може все змінитися за якихось кілька дні.