28

– Це і є гламотон – заявила дівчина вислухавши розповідь Монтана – А по староерійському моркум, себто проклятий князь.

– Ну і ну. – зітхнув Антіан. – Ще скажи, що ця потвора має якесь відношення до тієї старої легенди про Вленара, короля льодових земель.

– На жаль! – відповіла дівчина. – Як я чула, що це і є саме він. І все його військо. Але не знаю чи правда.

Поставало одне єдине питання: і що тепер? Питання, відповідь на яке не знав ніхто. Бо ж по суті, якщо слідувати старій ерійській легенді, то гламотон це проклятий король льодових земель.

В самій легенді говорилося, що колись ці землі були квітучими. На них жили красиві розумні і сильні люди. Часто серед них траплялися і велети. Але не багато. Вони були особливої сили і розуму. Але були вони поганої вдачі. Велети ті відчуваючи свою перевагу часто нападали на сусідні поселення і руйнували їх. Крім того, вони були чудовими ковалями, зналися на металах і вміли їх сплавляти. А ще вони вміли видобувати спеціальну руду з гірського каменю. Як це вони робили ніхто не знав.

Та погубило їх не це. А їхня гордість. Маючи силу і знання, вони ставали що раз безстрашнішими. І вже переставали боятися не те що сил природи але й сил магії і законів світобудови. Одного разу вони навіть сказали, що готові навіть забрати колісницю у великого Божерома, хранителя світла, котрий що ранку возносився над землею на своїй вогняній колісниці даруючи усім істотам мир і світло.

Такі ідеї не можуть залишатися без наказаними, тому що вони самі по собі переростають у злочин. Злочин проти себе самого. І саме їхня гордість і само покладання їх і знищили.

Десь на краю їхніх земель стояла велика гора. В тій горі була печера. Але ніхто ніколи туди не заходив. Поговорювали, що в ній, тій печері, є вхід в інший вимір реальності. І що саме звідти злі Ануки вийшли у світ аби стати на війну з людьми, ельфами і гномами у третій період існування Вселеної.

Однак, крім того, у печері ще й мав бути великий дорогоцінний камінь. За повір’ям, саме він приносить безсмертя і дарує вічну молодість в обхід природного закону. Тож король Вленар, будучи чоловіком уже в зрілому часі, побажав собі цей камінь.

– Значить цей камінь перетворив всіх його людей на отаких чудовиськ? – спитав Антіан принцесу.

– Не камінь. А їхнє сліпе бажання володіти тим, чим не слід. Принаймні так говорить легенда. Вони хотіли взяти те, що їм не належить. І правити вічно. Зате тепер змушені вічно скитатися в образі потвор і наводити жах на поселення.

Антіан зітхнув. А він так тішився, коли спустився в цю долину. Він думав, що тут просто райський куток. А ні, як видно тут свої біди. І біди ці доволі важкі. Більші аніж там, за горами. І доки він сидів собі у своєму палаці і бавився великого будівничого то навіть і н підозрював, що тут таке може коїтися.

Халепа, його ж теж сюди пригнала жадоба. І що ж тепер думати. Може королева лісових друзів права – це він впустив у цей світ темряву. То що тоді чекає його за це?

Антіан аж сахнувся від таких думок. Ні, ні ні і ще раз ні. Він має думати інакше. І шукати рішення як протистояти цьому.

– Кажуть, мор кумів можна подолати. – почав король – Але як?

– Я не знаю. – відповіла принцеса. – Але є ще старожили, котрі мають щось знати. Крім того, в старій бібліотеці є багато цікавих рукописів. У них може бути…

– От цим і займіться, ваша світлосте. – перебив її Антіан.