27

А тим часом Антіан чекав свого сина. Він підійшов до вікна і глянув на місто. Навколо все тихо спало. Нічне місто було чарівним. Ну чим тобі не нова столиця? Він аж замріявся. Ну а чого б ні? там він залишить все у минулому. А тут побудує нове, краще, достойніше його королівської уваги місто мрії.

Раптом кімнату залило дивне світло. Король обернувся і завмер на місці. Перед ним в ясному зареві з’являлася не чітка жіноча фігура.

– Хто ти? – спитав Антіан.

– А ти забув? – почувся голос.

І голос цей був йому такий знайомий. Такий близький. Такий знаний. Але кому він належить?

– То ти мене не впізнав!? – продовжив голос. – Що ж, це не страшно. Страшно інше. Те, в кого ти перетворюєшся!

– Володарка лісових друзів… Це ти? – нарешті спромігся проговорити збережений Антіан.

– Це я! – відповів голос. – Я тут по просьбі старого Шахні-Ого! Він все ще турбується за тебе.

– Та я наче б то живий-здоровий. – ніяково почав Антіан.

– Ти хворий! І хвороба твоя куди гірша за рани на полі бою. Вона більш смертельна за лезо клинка. Бо ти її не відчуваєш. Антіане, прокинься від свого сну! Ти мусиш прокинутися! Інакше смерть!

– Зачекай! Про яку смерть ти говориш!? Невже це ти – Селена? Про що ти зараз говориш?

– Ти оживив зло, яке спало тисячі віків! Ти продався Мороку! Ти взяв стражника! То знай, що взамін ти станеш стражником. Ти будеш проклятим! Знай це! – і видіння зникло.

Антіан стояв збентежений. Він не знав, що думати. Що це було насправді: видіння чи ілюзія? Може це все йому просто привиділося. Ну або про наснилося. Однак, він стоїть посеред кімнати. Значить це був точно не сон.

Але ж чому вона каже, що він продався Мороку? І яке таке зло він розбудив? Антіан ніяк не міг зрозуміти.

У той момент до кімнати вбіг Монтан.

– Батьку, біда! – ледве встиг проказати хлопець.

– Що таке? Що сталося? – Антіан ледве встиг оговтатися від попереднього а тут щось нове.

– Моркуми!

– Що?

– Моркум! – відповів Монтан. – Якась тварюка. Ми хотіли зробити нічну атаку. Але…

І він розповів про все. Антіан лише зітхнув. Він розумів, що місто досить ласий шматок для тварини. Він добре пам’ятав місто після вогненного каркання драконом. Втішного було зовсім мало.

Всі були втомлені довгими переходами і битвою. І от нарешті, коли вони отримали місто і змогли влаштувати собі відпочинок, справа набирає ось якого обороту.

Не забув Антіан і про не давній «визіт» Селени. А може то йому все приснилося. Чи привиділося. Мало що може тут ввижатися. Після всього, що він встиг пережити, можна і не таке побачити. Тай здоров’я у нього уже не таке, як в молодості. Тож, все тут можливо. Але про це в голос не треба говорити. І Антіан намагаючись приховати свій жах на обличчі, вийшов з кімнати разом із сином.

Вони йшли прогулюючись коридором до тронного залу. Там, вони зможуть і поговорити. І заодно… Власне так, поговорити з Жаменою. Ця, ну точно щось має знати.