19

А в той час Жамена оглядала мури міста.

– Ктіфор має вистояти! – сказала вона. – Стіни сильні, високі. Запасів має вистачити. Думаю, ми зможемо протриматися довгий час.

– А потім? – спитав Рамасон. – Що потім?

– Так, що потім? – додав пан Крівото, один із найпочесніших і найбагатших жителів міста. – Хтось прийде на допомогу?

Питання було без відповіді. Бо хто прийде. Єдина надія на послів, які ще кілька днів тому були відправлені до Нижамії, Великої Лакоонії, Братону і навіть а Хард, до імператора Бартонікла. Але поки що ніхто з них не повернувся.

– Ми маємо вірити, що вони повернуться з допомогою. – сказала Жамена. – Не можливо ж аби нас всі так люто кинули.

Але навіть Крівото не дуже вірив в те, що їм хтось захоче допомагати. А навіщо? Якщо можна це використати в свою користь! Саме так. Адже, Фердонід давно був не в ладі з королем Фріцеком. Але до пори мовчав. З Хторумом вони давно плели інтриги проти Ктіфорського двору. А про Бартонських правителів і говорити нема що. Вони вже давно носили королівську корону. І лише формально визнавала Фріцека своїм королем. Чисто в знак старої дружби. Тепер же це все вилізло наверх.

Знав про все це і Рамасон. Він, як королівський радник, добре знав ходи і думки усіх графів. Але разом із тим розумів до чого все це йде. Розумів але мовчав. Бо що він міг сказати тоді. Але тепер. Чи варто і далі себе обдурювати?

– Принцесо, – сказав він, коли вони залишилися на одинці. – і ви і я знаємо справжній стан справ. Те, що ви прагнете спасти Ктіфор – це добре. Але…

– Але що? Ви, Рамасоне, хочете аби я здалася? Чи може порадите мені вирушати в Хріон?

– Ні. Але можна виторгувати у Антіана якісь гарні пільги.

Ідея, звісно, така собі. Але якщо добре подумати, то можливо навіть і дуже добра. Жамена ще дівчисько. В її голові ще віє романтика перемог і лицарів. А в реальності проти них виступає могутній король, в котрому тече подвійна кров в купі зі стражником і леосортом. Ну і з норогорном. І зовсім не хороше поєднання.

І ось він, момент істини – перед міськими мурами появилися передові загони Антіанового війська. В більшості це були харасуни. Ними командував якийсь молодий каган. «Отже, у степовиків новий лідер – подумав Рамасон – Це не так вже й погано. Немає Орана – немає проблеми. Може з цим можна буде якось домовитися».

Всі, хто лишився в Ктіфорі, висипалися на мури міста. Перед ними відкривалася не найкраща картина. Перед мурами гарцювали харасуни на своїх степових, диких як вони самі, конях. А далі, на горизонті, виднілися інші. Це вже були сили Антіана. Значить, домовитися буде важче.

Нарешті вони підішли поближче. І з мурів уже було добре видно людей, тварин. І велетенську потвору. Саме так – це горогорн. Зараз же всі почули його голос. Це був такий писк, що більшість собі позатуляла вуха.

– Почалося! – пробурчав Крівото.

Було чути як бряжчать ланцюги на звірові. Звірюка рвалася. І раз за разом видавала пронизливий звук-крик, від якого аж мурашки бігали попід шкірою.

– Принцесо, – озвався Рамасон, – що нам робити?

Але Жамена стояла наче вкопана. Вона на якусь мить просто застила на місці, коли побачила звіра. Страх скував всю її природу.

– Принцесо! – повторив Рамасон. – Що будемо робити?!

Дівчина наче прокинулася від сну. Що робити? Що робити? А що вона тут зможе зробити!? Нічого.

– Якщо це все що вони можуть, то це ще не страшно. Мури високі. Навіть така звірина не зможе до нас сюди дістатися.

І справді, мури Ктіфора були високі. Так, що люди внизу здавалися досить маленькими. Наче карлики. Брами були міцними, кованими. А стіна перед головним муром була хоча і не висока але настільки товста, що її не можливо було нічим пробити. Тому жителі міста почувалися захищеними. І цілком впевненими у собі. Навіть перед такою загрозою як ця.

– Крівото, як думаєте, якщо Антіан візьме місто то що зробить з нами? – спитав Рамасон.

– Краще про це не думати, Рамасоне – відповів той.

– Згодує тварюці! – відповів Грейсті, начальник лучників. – Чув, він уже так робив. Бачите отого молодого вершника в латах серед харасунів! Це син Антіана.

– Звідки ви знаєте?

– Чув як люди між собою говорять. Кажуть, що бачили його ще кілька днів назад в ночі під мурами. Значить була розвідка. Отже, Антіан знає всі переваги стін. І всі їхні недоліки і слабкості.

Наступної миті недалеко на стіні здійнявся страшний ґвалт. Що б могло статися? Люди кричали, пищали, товпилися до сходів на низ аби втекти.

Жамена і Рамасон глянули одночасно в той бік. З табору Антіана до стіни виднівся промінь ясно-голубого відтінку. Це стражник застосував свій перстень. І ним пробив передню стіну перед головним муром. Так, що зробилася діра в яку могло в’їхати до кількох вершників одночасно. А камені, з яких було муровану стіну розлетілися геть, наче трісочки.