18

Король Фріцек поспохім покидав свою столицю. Ніхто не прийшов йому на допомогу. І скільки б не писав він листів до всіх правителів долини і скільки б не молив про допомогу – ніхто не відгукнувся на його заклик. Всі мовчазно відмовили.

І навіть більше. Граф Тріско – Фердонід присягнув на вірність королю Великої Лакоонії – Хторумові. А граф Бартону – Гласік проголосив незалежність. Це повністю підірвало сили Фріцека.

Він покидав свою дорогу серцю столицю. Столицю, в котрій він народився, жив, правив, справляв бали. Столицю, яка була його по праву народження. А тепер залишалася позаду лише глухим спогадом. Столицю, до котрої йому більше не повернутися. І він це розумів. І яку всі так легко покинули перед лицем небезпеки.

Фріцек не міг залишатися тут. Тому він забирав усе найцінніше: дорогі вироби, золото, гардероби, парадні обладунки своєї молодості і інший мотлох.

Він вирушав далеко на північ, у Фертеноду, до свого родича Карстана, одного із багатьох князів на півночі. Там уже точно ніхто його не зможе дістати. Крім того, Фертенод могутня фортеця, не рівня Хріонові. Він має сильні мури, вежі і навіть лабіринт замкових укріплень. Тут точно ніщо не страшне.

«Головне пересидіти. Перечекати. – думав Фріцек. – Все одно вини звідси підуть. Ну не можуть же вони тут надовго залишитися. А хоча… Хоча ні, кого я обманюю. Вони тут залишаться. І залишаться на довго. Це я буду доживати віку в чужині.»

– Ти не їдеш? – спитав він дочку.

– Ні. Я залишаюся.

– Для чого?! Коли сюди увійдуть ті дикуни – що тут буде?

– Що би тут не сталося я залишаюся! – відповіла Жамена.

Вози рушили. вони довгою валкою потягнулися спорожнілими вулицями Ктіфора. І лише де не де було видно ознаки присутності людей.

Землю вкривала темрява. І під її покровом Фріцек покидав місто. Вози по легко рухалися. Погоничі не спішуючись поганяли своїх тварин. І так поступово віддалялися на північ, залишаючи за собою слід – стоптану траву.

Ні, він не повертатиме до сина в Хріон. Навіщо? Адже, Гверлом покинув батька раніше. То хай тепер сам думає про свою шкуру. Він рухатиметься просто на північ. І ніде не звертатиме.

Антіан не посміє посилати погоню за старим, немічним королем, що покинув усе. Ні, він буде задовольнятися тією здобиччю, яку матиме і без нього.

Старий зітхнув. На дворі наставали сутінки. Як і наставали сутінки у його душі.