13

Центери жили високо в горах. Вони трималися подалі від долин. Чому так? Ніхто не міг сказати. За однією з легенд, яку Монтан чув ще у дитинстві від своєї няньки Кжонти, це колишні люди, які на початку віків приєдналися були до Морока.

Це було плем’я сильних воїнів. І всі вони були страшенно горді своєю силою і відвагою. Кожен з них вихвалявся, що може сам один знищити велетня. І вони це робили. Кожного разу йшли в гори і вбивали одного велета. Так, що скоро в усіх горах не залишилося ні одного з велетнів. А самі воїни називали себе великими героями. І дуже раділи з цього.

Одного разу вони натрапили на лісового діда-чаклуна. І теж вирішили познущатися з старого. Але той виявився занадто проворним. Він вмить зумів вислизнути з їхніх рук. А наступної миті у них почали витягуватися тулуби і рости роги.

Правда це чи ні було важко сказати. Але те, що центери десь ще є по горах був факт. Як те, що центери були не просто дикими стихійними тваринами.

Отож, озброївшись і взявши з собою не великий загін Монтан і Лекон вирушили на пошуки центерів. В гори вела лише одна-єдина стежка. Якраз нею вони і повели свій загін. Довкола не було нікого. Одні лише зарослі.

– Гарна місцина. – сказав Лекон.

– Ага. Лише ніяких центерів тут нема. – відповів Монтан. – І взагалі, ти віриш у ту легенду з перетворенням?

– Ні. зате я вірю, що центери – це наш ключ до успіху.

– І не кажи. Дивись, он якісь руїни. Підемо туди.

За мить вони стояли перед розвалинами. Видно було, що то залишки старих якихось стін.

– Значить тут колись щось було. – озвався Монтан. – Фортеця. Або навіть вілла.

– Тут, вілла? У цих нетрях? Ваша світлосте, це було б дивно. Тай фортеці тут теж не мало б ніякої бути.

Вони почали обходити стіни і роздивлятися довкола. Ні, це були мури старого замку. Отже, тут таки були люди. Центери це чи ні але той факт, що тут була людська цивілізація змушував почуватися невпевнено. Стіни наче шепоті тили щось, зрозуміле і знане лише їм самим.

Воїни обходили стіни і якийсь дивних холодок страху проходив по їхніх спинах. Що ж тут мало таке відбутися аби все так повністю згоріло до тла. І зникли усі люди. Страх охоплював усіх що раз все сильніше.

– Ми не території центера! – прошепотів Краусон, керівник загону. – Нам варто піти геть звідси. І якомога швидше.

– Звідки знаєш? – спитав Монтан. – Ти щось знаєш про це місце?

– Ні. Але гляньте на цю стіну. – і вказав рукою на стіну навпроти.

Там були намальовані різні символи. А посередині великими буквами було написане наступне: «Ти, що прийшов сюди зі злим серцем тобі тут не має що шукати. Тут царство іншого життя. Іди собі».

Обоє остовпіли від прочитаного. Адже, це було серйозне попередження. А з іншого боку – повернутися просто так означає втратити лице серед війська як для Лекона так і для Монтана.

– Без центера ми не можемо повернутися. – відповів Монтан.

– А якщо це попередження – то…

– То ми знайдемо того, хто його написав. – відповів Монтан і рушив далі.