9

Наступного дня вони натрапили на табір гродорів-полукровок. Це були не такі гидкі створіння, як справжні. Але й не надто приємні для ока істоти. Вони вже доволі гарно володіли членороздільною мовою. Носили бідний одяг поверх своїх волохатих тіл. І навіть примітивні обладунки.

– Істоти нижчого світу! – сказав Лакон. – Паршиві тварини. Але сильні.

– Чого їм тут треба? – спитав Антіан.

– Хочуть йти з нами. Їхній вождь, Хмур, каже, що знає коротшу дорогу в долину Квітів.

– І ти цьому віриш? – спитав Монтан батька.

– Ваша високосте, принце, ми ж не … – почав Лекон.

– Нехай іде! – сказав Антіан. – Ми ж все рівно дороги не знаємо. Крім того, ще не відомо з чим ми можемо зіткнутися по дорозі. А ці як не як – військо.

Настала тиша. Кожен дивився на це зі свого боку. Хтось згадував старе. І йому було дивно, як їхній король, котрий колись переміг все це, приймає всю ту погань в свої ряди. Інші побоювалися, щоб це не було якоюсь пасткою. А дехто сприйняв це цілком спокійно.

Гродори хоч і не надто приємні на вигляд і запах але все ж мають багато позитивних можливостей. І це може послужити для добрих цілей.

І от ще не давні наче б то вороги – тепер маширували в одному напрямку, під одним командиром й до однієї мети. Виглядало якось не зрозуміло. А втім, мало хто з тих, котрі були в тій битві при Ортеану. Тож, ніхто особливо відвертати ніс не став.

Крім того, напівкровки з першої ж миті почали забезпечувати військо запасами їжі. А це, в горах було суттєвим аргументом на їхню користь.

Весь день вони повільно просувалися вузькою дорогою аж поки не вийшли на широку поляну. Наставала темнота. І Антіан наказав розкласти табір. Гродори розташувалися скраю. Вони не розбирали табору як військо Антіана, а просто повкладалися хто де знайшов собі місце.

Хмур обіцяв, що за два дні вони вийдуть на рівнину. Але треба буде перейти гірський перевал.

– Перевал важкий, каже Хмур! – повідомив Лакон. – Але пройти його можна. Треба лише не боятися. Бо Хмур каже, що там вузька стежка з одно боку якої крутий обрив. А з іншого висока скала. Далі йде стежка між двома обривами. І лише тоді настає вихід. Такого не багато. Але йти буде дуже важко.

– Що ж, якщо іншого проходу нема, то ми підемо цим. – відповів Антіан. – І скажи своєму Хмурові, що ми нічого не будемо боятися.

Лакон вийшов. Було чути, як він пішов геть від намету. Тоді Монтан спитав:

– І ти йому віриш?

– Звичайно, що ні. Але ж іншого виходу у нас нема. нам треба перейти гори. А ця шайка знає дорогу. От і все.

– Ця шайка наполовину тварини. А Лакон шахрай і брехун. – відказав Монтан.

– Я це знаю. – спокійно відповів Анітан. – Думаєш, я такий довірливий, як виглядаю!? Синку, ти маєш розуміти, що влада це не лише вміння тримати рівно голову аби корона гарно на ній стояла. Влада – це тягар брехні, фальші, скритості і хитрування. І щоб жоден з твоїх підданих не знав, що насправді в тебе на думці. Бо якщо вони зможуть прочитати тебе – то зможуть знати твої слабкі місця. І використати це проти тебе. І не думай, вірність річ не постійна.