5

Минав час. Король все більше і більше ставав замкнутим і холодним. Тепер він мало чим цікавився. Мало виходив до свого народу. Мало розмовляв. Зате багато пив ель. І у тому міцному смачному напитку він топив своє горе. І так забувався.

Імперія, побудована кілька років тому, почала помаленьку розсипатися. Кожен користав з ситуації. А король ніби нічого не бачив. Просто собі був. І нічого більше не робив. Його розбирала апатія. А разом із тим розбирала і все довкола.

– І що далі? – спитав Салмон. – Якщо ми нічого не зробимо, то дуже скоро тут все покриється інеєм.

– А що ми можемо? – спитав Харунас. – Нічого!

– Ну не кажи вже аж так – нічого. Щось таки і можемо. Правда Леконе?

– Не знаю, про що ти. Але думаю, що так.

– Ну то які ідеї? – спитав Харунас.

– Ну є тут одна ідея! – промовив Лекон.

– Яка?

– Далеко на захід, за Драконовими горами, має бути королівство Західного Сонця. Десь в тих землях є Джерело Вічності. Вода з нього здатна врятувати будь-яку недугу.

– Це дуже добре. Але воно далеко. І взагалі, не факт, що воно є. Адже, це лише переказ старого Сквара. – відповів Стратак.

– Але ж він звідти повернувся!

– І втратив розум.

Всі замовкли. Бо вся ця історія була з Джерелом Вічності була далеко не зрозумілою. І до того ж доволі ризикованою.

– А ще там є багаті міста! – продовжував Лекон. – Міста, які вистелені золотом. Кажуть, ніби там…

– Хочеш за захід? – бурчав Харунас. – За Драконовими горами по суті ніхто ніколи не був. І ніхто не знає що там може бути. Може там…

– Перестань Харунасе! – сміявся Лекон. – Виглядає, ніби ти боїшся. Хоча, хто тебе там знає.

– Не боюся. Але не бачу сенсу!

– А що, ідея не погана! – увійшов до залу Антіан.

Він підслуховував під дверима всю розмову. Останнім часом він любив так робити. Мовляв, а що там про нього говорять. От і зараз так само він стояв за дверима поки йшла бесіда. І лише тепер вирішив втрутитися.

– Думаю, Лекон дав гарну ідею. Треба над цим подумати.