4

– То отже, він не захотів допомогти! – гарчав Антіан. – Старий шарлатан! Пес брехливий. Спалю Холодну Вежу до щенту. З нижчу то його гніздо!

Король лютував. Кретоноя помирала на його очах. А він нічого не міг зробити. Він плакав від безсилля. І це була його єдина відповідь тому, що відбувалося.

Страх, злоба і ненависть огортали усе його єство. Він ніяк не міг зрозуміти, чому старий маг так поступив з ним. Навіть якщо він і образив його – то хіба це привід мстити отак. Хіба це привід відмовляти. Не дати руку допомоги нужденному. То для чого тоді він, отой маг, якщо він не може (або не хоче) допомогти. Якщо він поклав свою амбіцію вище власного дару і сили. Хто ж тоді правий у цьому світі.

– Ваша високосте! – промовив Харунас. – Йти супроти магів завжди було самогубством. І ви це самі знаєте. Краще заспокойтеся. Це зараз нікому не допоможе.

– Будеш мене вчити! – оскалився Антіан. – Думаєш, я боюся його? Чи його учнів. Ні, не боюся. Я вбив Морока. То що мені цей зможе зробити?

– Харунас правий, це вам нічого не допоможе. – озвався Хажак. – Це лише накличе на нас ще більшу біду.

– Так, так прислухайтеся, ваша високосте. – почали казати й інші. – Гнів спаде. А якщо щось накажете, то потім уже не зможете повернути.

А тим часом двері рипнули і до кімнати увійшла служанка. Вона вся була в сльозах

– Ваша високосте! – ледь показала вона крізь сльози. – Королеви більше з нами не має.

Отже, все скінчено. Антіан трохи відійшов. Наче видихнув щось із своїх легенів. Тепер він був блідий. І холодний.

Зруйнувати Холодну Вежу Антіан не посмів і після смерті дружини. Але ненависть до Шахні-Ого лише росла з кожним днем. Так, що король приходив в лють від одної навіть згадки про старого мага.

Тепер Антіан ходив самотній серед довгих, холодних коридорів свого палацу. І ніщо не гріло його душу. Кудись поділася і молодість і сила і бажання. Все пропало. Все зникло. Натомість лише чорні думки огортали його голову.

Сила в руках маліла. Амбіції пропадали одна за одною. І навіть колишніх друзів він не надто був радий бачити. Хіба що лише при якісь дуже важливій нагоді. Котрий він старався тепер уникати.