3

Тим часом у Холодній Вежі сидів старий Шахні-Ого, котрий тепер лише спостерігав за всім, що відбувалося навколо. Він ніяк не впливав ні на кого. Старий і кволий – він що раз більше зосереджувався на своїх старих книгах мудрості. І лише зрідка міг згадати про когось. Або про щось. І то, якщо вже справа заходила серйозно.

Старий маг знав, що Антіан шле посланців до нього. Але не поспішав їм на зустріч. Не тішив його ентузіазм молодого короля. Чому? А хто його там знає. Розумів, маг, що щось тут коїться не те. Але аби все зараз розбирати сили не мав. А може знав, що це вже не його битва.

– Король Антіан, посилає тобі привіт! – сказав Лекон і вклонився старому. – Він щиро просить вибачення за те, що не може ніяк відвідати тебе через свою зайнятість.

– Ну що ж, – промовив Шахні-Ого, – я не ображаюсь. Хай молодість будує. А вас для чого послав?

– Справа у нас до тебе! Його дружина, Кретоноя, геть слабне з кожним днем. І ніхто не знає, що робити.

– То от чому він мене згадав? Коли біда прийшла в гості! І він хоче аби я вилікував її. А де раніше був?! Чого не згадував, коли все було добре?! Чому не згадував тоді, коли всі були здорові?! Тоді, значить, обходився без мене! То хай і далі обходиться!

– Ти старцю не дуже то й кричи! – озвався Лекон. – Думаєш, що якщо ти маг, то все тобі можна. Зовсім знахабнів.

– Тихше, тихше! – перебив його Харунас. – Ми прийшли просити допомоги. А не обзиватися. Справа дуже серйозна, поважний Шахні-Ого. І ми прийшли до тебе як до останньої і єдиної надії. То ти нам допоможеш?! Що нам сказати Анітанові, як повернемося?

– Скажіть, що надії не має. І я тут нічого вже не можу зробити. Занадто пізно.

– А може б якось… Ну там якісь заклинання. Чи …

– Занадто пізно вже! – повторив старець. – Ви занадто пізно додумалися прийти. Тепер уже нічого не можливо зробити. Вона скоро помре. Але це не найгірше.

– Не найгірше? – перепитав Харунас. – Що ще може бути гіршим за смерть дружини.

– Скоро самі все побачите. Зло, котре тліло знову зійде в своїй силі. А ти, – старий вказав пальцем на Лекона, – ти помреш в чужих землях. Гнаний жадобою слави, ти закінчиш свої дні в пащі дракона.

Більше нічого їм не сказав старець. Лише з глибоким сумом зітхнув. І відпустив їх назад до короля.