2

Так тривало багато років. Та, як то іноді буває – щастя має властивість закінчуватися. Тривало воно досить довго. Так, що аж всі забули, що може бути якось інакше. Аж поки Кретоноя не народила сина – Тантіана. Дитина народилася здорова. Все було прекрасно. Аж поки сама Кретоноя не злягла.

Спочатку це була лише не значна слабкість. Але з часом вона давала про себе все більше і більше знати. Так, що по якомусь часі дружина Антіана вже була дуже хвора і навіть не могла вставати з ліжка.

Антіан не знав, що йому робити. Різні придворні бабки-гадалки не могли нічого порадити. І лише один старий знавець доль сказав відверто правителеві, що дуже скоро його дружина покине середній світ. І він нічим їй допомогти не зможе. Така відповідь Антіана зовсім не влаштовувала. Тож він почав шукати будь-який спосіб аби зарадити його лихові. Аж поки не згадав про старого друга – Шахні-Ого, котрий як ніхто інший точно має знати якійсь лік.

– Думаєте, він зможе її врятувати? – спитав Лекон, придворний лицар. – Я чув, він надто старий!

– Він як ніхто інший! – відповів Антіан. – Якщо ж він не зможе нічого порадити, то вже точно справа безнадійна.

– Але ж він давно відійшов від справ! – сказав Харунас. – Він зарився у своїй Холодній Вежі. І звідти майже не вилазить.

Антіан поник. Справді, від того часу як він став імператором, вони більше не бачилися. І він ніколи навіть не цікавився тим, як живе старий маг. І лише тепер, коли біда дотискає до самого кінця, він згадав старого, що називається друга. А яким лицем він піде просити?

Антіан знітився. Бо й правда – яким? Хоча сам Шахні-Ого ніколи нічого не просив. Але ж він би міг хоча б раз нагадати про нього. Антіан зітхнув.

– Так, не просто буде прийти до нього. Не просто. Ми ж забули про Шахні-Ого. Так, наче його давно не існує. А тепер…

А Шахні-Ого був живий. І він же точно щось путнє порадить. Принаймні є надія на це.