1

Після всього Антіан переніс столицю свого нового королівства з Вейтеносу до Фридену. Тепер столиця стояла посередині імперії.

Там він почав правити як новий, розумний і добрий правитель. Він навіть кілька разів відсилав вояків аби ті прочісували всі гірські райони від залишків різної нечисті, що могла десь тай заховатися.

Так, мало по малу всі землі, аж до самої гори Узодрако, були очищені і освоєні. Люди приходили і селилися тут. Бо землі самі по собі були родючими. І давали неймовірно багаті врожаї. Імперія росла і міцніла. А з неї і міцніли сили в самого Антіана.

Тепер він міг собі дозволити багато. Антіан підтримував культуру, мистецтво, будівництво. Почали зводитися бібліотеки. Словом, нова сила поставала на руїнах зруйнованої старовини.

Багато хто покладав великі надії на молодого і амбіційного правителя.

– Ваша світлосте, ми могли би побудувати отут ще один центр для розвитку нашої культури. – сказав пальцем на карту Санкак. – Це дасть змогу більшій кількості людей одночасно брати участь у якихось заходах.

– Добре. – відповів Антіан. – Тільки де ми стільки візьмемо каменю? Нам не вистачає матеріалів аби закінчити все те, що будується зараз. А ти хочеш розпочати ще одне будівництво.

– Ми можемо взяти більше з гір. Він ж все одно там є.

– А що, слушна думка! – погодилися інші.

– Лише треба збільшити кількість робочих рук. І виділити більше золота з казни.

– З цим проблем не буде! – сказав Антіан. – Золото видати. А потрібне знайти.

Всі розійшлися задоволені. Залишився один Антіан. Він почувався знесиленим. Хоча бажання й ідеї наповнювали його по вінця але фізично він почувався змученим. Діти, молода дружина, врешті решт землі – все потребувало свого. Кожен хотів аби Антіан звернув на нього увагу, поговорив з ним, провів час, подбав про нього. Кожен чогось хотів від молодого правителя, чоловіка, батька. І Антіан старався стати для кожного тим, ким мав бути: батьком, чоловіком, правителем.