Частина друга. За драконовими горами.

Страморід сів. Він знову поринув у минуле. Минуле, яке приходило до нього крізь потоки часу аби нагадати про себе. І аби він залишив пам'ять про нього іншим. І хоча він був би радий звільнитися від цього почесного тягаря. Але доля вирішувала інакше. І старий правитель знову і знову бачив перед своїми очима те, що давно відійшло в небуття. А між тим, ще й мусив творити історію сьогодення королівства Фрінденленду.

– Ваша світлосте! – промовив Асманар. – Ми готові починати трапезу.

Він час до часу мусив нагадувати старому Стаморідові, коли той занадто сильно віддавався думкам.

– Так, звісно. Нехай Світло дарує нам силу. Після вечері я ще буду трохи писати. Не довго.

– Я закладу нові свічки біля столу.

– Ваша світлосте! – звернувся Ордеман князь Фрауський. – Маю сказати Вам, що гродори напали на поселення близько гір. І це вже не вперше, як говорять місцеві селяни. Вони кажуть, що напівмертві знову пробудилися. І як тепер діяти ми не знаємо!

Страморід тяжко зітхнув. Він знав, що рано чи пізно це станеться. І тепер ця спіраль боротьби добра зі злом набере нового оберту. Тільки він занадто старий. Що з того, що він знає як побороти, якщо сили стає лише на те аби дійти до залу пообідати. А його єдиний правнук – Джанадай, ще надто юний аби взяти все в свої руки.

О, ця проблема тягнулася ще з часів самого Антіана. Того самого, що поборов Морока і осів на високому троні предків. Але чи тим все закінчилося?

Старий знову взявся за перо. І знову його спогади летіли туди – назад до часів молодості і сили Антіана Могутнього.

Зло хитре і підступне. Воно як змія, вміє скритися і заховатися у найнеочікуванішому місці. Воно входить в людське серце і перетворює його на камінь, вимітаючи звідти увесь жар любові і сили. Воно як той паразит, чіпляється за душу і висмоктує з неї усі живильні сили. Так, що з колишнього чоловіка не залишається нічого. абсолютно нічого.

Наче отруйний дикий плющ так воно обвиває собою серце нещасного. І не дає йому далі приймати цілющу поживу Світлого. Воно вбиває волю, бажання, ідеї, силу. А тоді переходить до розуму і знищує його. І мало по малу перетворює людину в гродора, холодне гидке породження темряви