Фрінденленд
......
Скрипнули двері і до кімнати зайшов слуга. Старий відклав перо.
– Чого тобі Асманаре? – спитав хриплим голосом Стаморід.
– Ваша світлосте, вечеря готова! – мовив слуга. – А також я приніс нові свічі.
– Добре. Постав.
Старий з важко зітхнув і спробував встати. Від старості його боліли ноги і поперек. Тому він взяв свою палицю і опираючись на неї і кахикаючи підвівся на рівні ноги.
– Передай, що я буду вечеряти в залі з усіма. Хочу ще сьогодні дещо обговорити з нашим канцлером – Шатором.
– Але ж ваша світлосте, Шатор уже три місяці як не канцлер!
– Ой точно. Вибач друже. – винувато усміхнувся крізь густі вуса старий.
Він встав і повільно пошкандибав поза слуги. Стаморід постогнуючи рухався старим коридором, яким ходив ще його батько і дід. Він втомився від важкої праці згадувати всі ті старі події, котрі давно вже відлетіли в небуття. І тепер воскресати її знову і знову в своїй пам’яті аби записати на сторінках його літопису. Але він мусить це зробити аби залишити згадку про себе. І не лише про себе. Але й про всіх своїх предків.
Нарешті вже зал. О, як же йому тепер важко пересуватися так, здавалося б малим колись залом. Але для нього так далеко.
Так, він все одно має ще правити. Має ще нести тягар корони на своїх старечих скронях до тієї пори, аж поки не закриє очі і не з’єднається з усіма своїми предкам у світлому Безчассі.
#1172 в Фентезі
#725 в Сучасна проза
фантастика та фентезі, дракон принц чаклунка пригоди, чари магія
Відредаговано: 17.11.2024
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
