33

Ось вони нарешті зійшлися. Селена і Сантаріс зустрілися у верхній галереї. Тут як і всюди вікна були закриті темними шторами. Так, що світло дня не проникало до середини.

От тільки тепер в тілі Сантаріса вже був сам Морок. Він якимось чином зумів обманюючи простір і глибину небуття оволодіти Сантарісом.

Насправді Морок не міг покинути місця свого перебування. І лише ілюзорно міг входити через підсвідомість в розум Санатріса. Тож поки Антіан разом з сестрою не прибігли, він успішно протистояв Селені. І лише старий трюк з побиттям вікон і зриванням усіх засувів змусили його відступити в темний кут.

– Ти дурнувате дівчисько – зашипів голос – Віддай мені перстень! І я може вас відпущу.

Але Селена мовчала. Вона лише набирала що раз все більш яснішого кольору.

– Він все одно буде моїм! – сичав голос – Все одно буде моїм! Я відберу у вас всі артефакти! Навіть якщо доведеться вас усіх повбивати! – і зник.

Тепер треба було шукати його по цілому великому замку. Антіан наказав сестрі відкривати всі вікна і зривати штори. Це давало додаткове світло. Так вони очистили обидва верхні поверхи.

Залишилося лише одне-єдине місце північна вежа. Було не важко догадатися де заховався Сантаріс по темноті, яка оповила вежу. Треба було квапитися. Часу залишалося що раз то все менше. Якщо зараз не довести справу до ладу – потім може не настати ніколи.

Антіан опустив сестру в низ до гномів. Вона мала розповісти їм, що тут коїться. І аби вони не спішили запалювати свою суміш. А сам подався на допомогу Селені, котра вже впритул підійшла до вежі.

Було ясно, що там щось готується страшне. Але що саме Анітан зрозуміти не міг. Тому він вдерся в середину вежі і помчав просто до залу, з якого чулося шипіння. Увійшовши в середину побачив жахливу картину.

Посередині залу стояв величезний стіл. А на ньому лежала прикута Кретоноя. Дівчина була без свідомості. Вона лише ледь-ледь ворушила устами, намагаючись щось сказати. «Сакральна жертва» – подумав Антіан. А це означало лише одне – Санатріс хоче (ну або вже встиг) провести ритуал. І це дасть можливість Мороку ввійти в тіло дівчини.

От тільки Селену така картина ніяк не зупиняла. Оскільки вона була в стані трансу, тож нічого не відволікало від головного завдання. І Антіан це розумів. Він не знав чи можна ще якось врятувати Кретоною. Головне це не впустити Морока.

Сантаріс стояв позаду стола. І судячи з його рухів не сподівався, що сюди так швидко зайдуть. Тож діяти терас було вже. Антіан вступив в бій з кількома антарами, котрі тут знаходилися. І швидко відрубав їм голови. Він біг до стола. Але було запізно.

В той момент як раз в тіло Кретоної ввійшов Морок. І тепер його стримували лише ланцюги, котрими тіло було прикуте до стола. В середині ж Кретоноя видно боролася з ним. Бо очі моментами відкривалися і появлялися очиці. А моментами просто темнота.

Селена в той же час почала читати якесь заклинання на мові мамелюдків. Це змусило Морок затріпати тілом об стіл. Але це нічого не змінило. Селена продовжувала проказувати заклинання. А з її очей полився струмінь вогню довкола стола досягаючи Сантаріса. Той намагався захиститися і виставив свій посох з великим чорним каменем на вершині.

Та це йому мало допомагало. Бо світло, яке виходило з Селени розходилося по всьому приміщенні і опікало торкаючись Сантаріса. Він злобно гарчав, щось бурчав і навіть скиглив. Але це аж ніяк не впливало на ситуацію.

Нарешті Селена проказала голосно якусь фразу на мові мамелюдків і враз кімната почала наповнюватися наполовину прозовими сутностями. Всі вони були світло-голубі. І по формі чимось нагадували людські силуети. Істоти видавали якісь дивні звуки, які нагадували спів. І цей спів змусив трястися стіни.

Потім вони почали оточувати стіл на котрому була прикута Кретоноя. І лише дикий крик Морока дав зрозуміти, що вони змусили його залишити тіло дівчини. Антіан швидко почав знімати кайдани з її рук і ніг і відвів дівчину геть, подалі в кут.

А істоти почали наближатися до Сантаріса. Вони почали його оточувати. І лише стіна, здавалося, заважала їм це зробити. Тим часом Селена перенеслася в інший кут, навпроти Санатріса. Там, як замітив Антіан, був трон. Це і був трон величності. Наступної миті Селена (чи точніше згусток світла котрий колись був нею) осів на троні. Трон разом із згустком світла піднявся вгору. Антіан бачив крізь світло як простягнулася рука зі скіпетром і вказала на Санатріса. Це був королівський, владний наказ.

Істоти ще щільніше взяли в півколо Сантаріса і почали ще гучніше «співати». Від того «співу» в Антіана аж мурахи по бігли по шкірі. Той кричав, гарчав, навіть пробував вийти з пів кола. Але якась невидима стіна не пускала його. Далі його руки самі почали підніматися в гору і розтягуватися в різні боки аж поки не захрустіли кісти і не з’явилася кров. Він метушився, вовтузився, мотав головою. Весь це час Санатріс намагався щось сказати. Але не міг. Його висунутий язик прилип до нижньої губи. І так залишався аж до самого кінці. Доки він вирячивши очі не роздер сам себе.

Коли з Сантарісом було покінчено всі істоти повернули голови до трону. І повільно в покірних позах почали наближатися до туди. Лише тепер Антіан здогадався, що це армія безсмертних.

А якийсь момент крізь світло Антіан побачив лице Селени. Вона сказала: