31

Антіан і Селена без перешкод пролізли до палацу. Нарешті вони опинилися  в середині. Таке враження, що його ніхто не охороняє. Може це лише просто пастка. Але ж ні – всюди вино порожнечу. Певно Сантаріс відчув себе занадто безпечним і відіслав кудись всю охорону. Головне зараз самому не бути занадто безпечним і не попастися в пастку.

Антіан одягнув плащ і вони пішли довгим коридором шукаючи по дорозі книгу і зазираючи мало не в усі двері. Аж нарешті вони опинилися в темній кімнаті.

– Дзеркало – шепнула Селена і кинулася до предмету.

Дівчина швидко накинула на дзеркало якесь покривало. Потім вона витягла меч і щосили нанесла удар по дзеркалу. Почувся дзенькіт скла і все посипалося. Почувся глухий стогін. Це був Сіріум. Більше входити в цей світ, а заодно і підтримати Сантаріса, він не міг.

– З одним дали раду – усміхнулася Селена – Йдемо шукати власника замку.

Раптом кімната почала заповнюватися якоюсь темною речовиною. Сморід стояв жахливий. А головне, вийти ніяк не можуть. Двері наче замкнені.

– От тобі і «дали раду» – бурчала Селена – А я дурна так зраділа.

– Думала Морока так легко перемогти? – зітхнув Антіан – Одягай артефакти!

Але наступної миті в кімнаті з’явилася чиясь постать загорнута в чорне. Це був сам Морок.

– Мерзенні людські створіння! – шипів по зміїному голос з усіх боків – Надумали мене здолати!

Він протягнув балахон і звідти показалася кістлява кінцівка-рука. Вона пальцем поманила до себе Антіана. І хлопець всупереч своїй волі почав рухатися до постаті. Він пручався, намагався кричати. Але все марно. Горло наче хтось перетиснув. Тому жодного звуку він подати не міг. Міг лише думати.

«Ну все – подумав Антіан – Ось вона – остання мить мого існування». Але в наступну хвилину сильне світло залило кімнату. Це була Селена. Дівчина рубонула мечем повітря. А заразом і крикнула якесь заклинання. Темінь на якусь мить розвіялася.

Це дало змогу Антіанові забратися якомога далі від постаті, що прямо горіла вогнем. Хлопець нарешті одягнув плащ, котрий до того він просто необережно накинув і котрий був спав з нього. Тепер вже було трохи інакше.

– Нам його не здолати – крикнув Антіан – Треба забиратися.

І в наступну мить обоє якимось дивом опинилися в коридорі.

– Біжімо! – гукнула Селена і вони помчали щодуху коридором.

тільки зараз Антіан згадав, що вони мають знайти книгу. Ось що їм допоможе позбутися сірчаного смороду, який переслідував їх коридорами замку.

– Книга! – важко дихаючи пробубнів Анітан – Нам потрібна книга!

– Знаю! Але де її взяти!

Бігти треба було дедалі швидше. Бо сморід тягнувся що раз сильніший. Це Морок переслідував їх никаючи слідом.

Нарешті вони вбігли в якусь кімнату. Кімнатка була не велика. Але тут було вікно і бодай трохи світла. Тож можна було розгледіти що на полицях стоять книги. Знахідка гарна. Але де та, що їм потрібна!

Раптом Селена штовхнула рукою один із стелажів і він відсунувся відкривши прохід в іншу кімнату. Наступна кімната була велика і доволі світла. Тут було декілька вікон, світло від яких падало на підлогу. Кімната була порожня. І лише посередині спеціальній підставці лежала розгорнута книга.

– Ось вона! – радісно крикнула Селена.

Вона підбігла до книги і її очі забігали від радості.

– Наш порятунок! Тепер лише треба знати потрібне нам…

Але часу для того було дуже мало. В коридорі почувся шурхіт. Це напевне бігла сторожа. Або Сантаріс мчав рятувати свою шкуру.

Антіан замкнув двері як міг. Хлопець підсунув під них стару важку скриню, що стояла неподалік. Це мало затримати будь-кого. Але лише на якийсь час. А доти треба знайти закляття.