28

Коні мчали мов скажені. Вершники неслися далеко на північ в Гномолундію. Там, в наполовину не прохідних лісах їх чекали союзні гноми. Треба було спішити. Їхали мовчки. Тай говорити не було про що. Антіан знав, що це єдиний шанс. Іншого у нього вже просто не буде.

Поруч їхала Селена. Вона сама захотіла замість Дербера, мовляв тому краще бути там, в місті. І напевно вона була права. Хоча… Хто його знає. Адже й тут не мед. Але молода, запальна і до того ж трохи амбітна Селена чомусь рвалася в цей похід.

Решта були простими охоронцями. А по суті смертниками, як називали вони себе. Бо знали, що навряд чи вони виживуть.

Загін рухався без відпочинку. В умовних місцях міняли коней на інших і знову вперед. На другий день вони дісталися потрібного місця. Тут вже чекали гноми, які були готові зразу ж вирушати. Але перед останнім ривком треба було трохи відпочити. І Антіан дав наказ розпрягти коней. Тепер вони заховавшись під широким листям дерев могли трохи подрімати.

Нарешті стемніло. І всі почали лагодитися в дорогу.

– А якщо ми не зможемо виконати своє завдання? – спитала Селена – Що тоді?

– Вони мають дещо – відказав Антіан показуючи на гномів, що не далеко впрягали своїх коней до воза.

– На той випадок, якщо нам не вдасться нічого зробити, у цих бочках є речовина, яка розрушить те гніздо.

– Чого тоді не можна було б там відразу?

– Бо треба забрати книгу і розбити дзеркало. І краще це зробити нам власноручно. А бочки лише на випадок якщо ми нічого не вдіємо.

Далі слідувала знову мовчанка. Лише тихо поскрипували осі у возах. Тепер їхати було легше. І коні відпочили. І самі передихнули. Тай дорога (стежка) йшла виключно лісом. Так аби антари не змогли побачити.

Палац Хортем був на вершині скали і мав лише один відхід з півдня. З усіх інших сторін це була не приступна твердиня. Тому Сантаріс і не боявся, що його хтось тут зможе досягнути. як він це зробить? Єдині ворота добре охороняються. Крім того, стіни просто нічим не пробити. Кругом була стрімка скала, покрита густими хащами. І саме в цій стіні з низу була печера. А в ній був таємний прохід аж до самого палацу. Цим , власне, проходом і мали скористатися Антіан з Селеною.

Наче б то все просто. Але! Але був один нюанс, доки вони в печері – вони в безпеці. А от коли вже залізуть в середину лігва то - Сантаріс може в любий момент дізнатися про їхнє пересування по своєму палаці. Тому діяти там треба буде дуже швидко.

Гноми далі не йшли. Вони мали чекати в печері і зносити бочки з возів, котрих вони набрали так нічого собі. Ну а у випадку найгіршого розвитку подій мали все це добро підпалити і втікати якомога далі.

Коли нарешті підлізли близько до виходу Анітан раптом передав усі артефакти Селені, окрім плаща.

– Коли доберемося до верху то я буду відволікати старого хробака. А ти тим часом візьми книгу. Там все, що нам треба.

– А якщо я не зможу?

– Тоді з нас будуть гарненькі відбивні. Не забувай про це. І головне не одягай персня! Він в крайньому разі.

Ну дуже підбадьорюючий діалог. Але що поробиш – правда є правда. І нема куди дітися від неї.