23

Антіан ще не встиг прибути в Східний Міраж, як отримав звістку, що до них долучиться принцеса Силена з Семицартва.

– От її нам якраз і не дуже зараз – бурчав Мантуан, котрий вже встиг до цього часу підтягнутися до загону.

Він втік з селища через кілька день. Одразу після того, як туди навідалися омуси. Що вони шукали не відомо. Але рилися прокляті залізорукі по всьому селу. Тож чекати другого їхнього приходу гном не став. Як тільки вони забралися – чкурнув геть.

Але гном був би не таким цікавим як би не привіз із собою деякі відомості. А саме: що Віквілін зустрівся на межі Диких гір з вождем нових хорамів – Дверкомом, сильним, волохатим чудовиськом з елементами людського сліду. Там він об’єднав свої сили і вирушив до печери Узодрако. Крім того, гном повідав, що один з елементів які вони шукають знаходиться в Світасі, столиці ельфів далеко на острові.

– Новини що раз то кращі – іронізував Чарсло, що плівся тут в компанії чаклунів, магів і принца без трону.

– Не падай духом – заспокоював його Антіан – Скоро нам доведеться зустрітися з ельфами.

– О ні! Лише не це – зробив великі очі Чарсло – Кажуть у них великі гострі вуха, міцні зуби і червоні очі. А ще, мені казали, що ельфи здатні вбити поглядом. Або перетворити на камінь.

І тим не менше Аніан був правий – вони таки відвідають ельфів.

А Східному Міражі довго не затримувалися. Там залишилися лише Шахні-Ого і Кретоноя. Всі решта просто на ходу перемінили маршрут і рушили в Глеас. Там меч. А отже і третій артефакт.

Меч знайти було легко. Гноми вже чекали приїзду. Тож меч знайшли самі. І навіть допомогли з кораблем для переправи на острів ельфів.

А от тут почалися проблеми. Владика ельфів – Галас, ніяк не хотів відати плащ сили. Він не довіряв людям. Тай навіщо довіряти? Якщо люди брехливі. Вони собі глотки перегризуть за владу над такими артефактами. Ненавсить, котра спить глибоко в їхніх серцях, здатна знищити все живе довкола. Ні, він не віддасть їм артефакт. Вони просять занадто багато.

Він, Галас, не може допустити такого. Ніхто не знає, що може статися наступної миті, як хтось із людей збере всі сім артефактів. Він зможе контролювати все. І їх, ельфів, теж. Ось чому він проти.

– Це, звісно аргумент, – почав Дербер – і аргумент сильний. Але зараз ми стоїмо на межі повного знищення. І ваша позиція може мати фатальні наслідки для всіх. Сантаріс виріс. І виріс настільки, що він більше не боїться нікого. Морок керує його діями. Ось в чому проблема. А сила Морока росте. Крім того, з Диких гір спускаються нові сили хорамів. Ця дика сила з кожним часом лише росте.

– Так я це чув. Але цих істот можна знищити і без плаща. А Сантаріс не такий сильний як ви описуєте.

– Нині – ні. А завтра – так.

Галас встав з свого трону. Стало зрозуміло, що він більше не бажав продовжувати розмову. Але Антіан не хотів так просто відступити. До тепер він просто спостерігав за розмовою. Але тепер, коли здається все може рушитися, він не може далі спокійно мовчати.

– При всій повазі – раптом сказав Антіан – При всі повазі до вас, королю Галасе, я не можу мовчати. Світ стоїть на порозі катастрофи, а ви торгуєтеся плащем! Думаєте Сантаріс залишить вас тут в спокої? Думаєте зло, котре пробудилося у Диких горах до вас не дійде! А якщо ні, то що?! Що буде тоді?

Галас зупинився. Він стояв і слухав. Не перешкоджав. Не перебивав. Просто слухав. І мовчав. Так, мовчав. Бо Антіан був правий. І з цим не поспориш.

Король ельфів не спішив з відповіддю. Він пильно оглянув хлопця з ніг до голови. Що являє собою цей хлопчина? Хто він такий, аби так нахабно ставити питання!? Хто він такий аби вказувати йому як правильно поступати? Хто він такий, щоб оспорювати його рішення? Галас повернувся до трону. Він зітхнув і знову сів на своє місце.

– Ну що ж … Я мушу скликати всіх лідерів ельфів. І лише велика рада ельфів може дати згоду на це. Буду надіятися… – після цього він встав і вийшов з залу.