19

Сантаріс присів у важке, чорне, холодне крісло. Він тяжко зітхнув. «Значить Антіан – думав він – Що ж Антіан, побачимо чи ти будеш таким бадьорим коли прийдеш в Ортеан». Він уважно подивився в темний кут кімнати. Там, в темному дзеркалі виднівся силует. Це був сам Сіріум.

Він міг іноді з’являтися у чорному дзеркалі Фарнани, котре дозволяло йому утримувати зв'язок з верхнім світом, в тому числі і з Сантарісом. Темне дзеркало було витвором ельфів. І було цінним трофеєм в колекції Сантаріса.

Колись в попередньому між часі ельфи спільно з гномами і Лісовими друзями створили це дзеркало аби крізь нього слідкувати за Мороком. Але з часом сила дзеркала втрачалася. І вкінці нею заволодів Морок. Тож тепер він може зв’язуватися з Сантарісом безпосередньо зі свого місця утримання і нашіптувати йому різні нові ідеї, давати поради і ділитися своєю силою. Але чого він з’явився цього разу?

– Ти знову хочеш бачити мене о, мерзенніший владико темноти – прошепотів Сантаріс.

– Мушу – почулося здушене шипіння з усіх сторін – Чи ти знаєш, що скіпетр і перстень тепер у моїх…Тобто наших ворогів!?

– Про скіпетр знаю – відповів тремтячим голосом Сантаріс – А от перстень Лісові друзі нікому не дадуть.

– Мовчи дурню! – зло шипів голос з темноти – Уже дали. І це лише початок. Ти мав щось зробити! Чому нічого не діяв?

Сантаріс мовчав. Господар був лютий гірше аніж завжди. Він страшенно боявся, що ця зграя зможе знайти ще й інші речі. Тоді Сіріуму прийде остаточний кінець. Той, хто буде володіти всіма предметами – той зможе знищити його повністю.

– Ти мав слідкувати за цим! – шипів далі голос – Чому я маю тобі нагадувати про такі дурниці. Чи може ти задумав переметнутися на їх сторону? Не вийде Сантарісе! Не вийде!

І силует зник. Сантаріс ще якусь мить ніяк не міг прийти до себе. Ні, він не сильно боявся Морока. Доки той в глибоко скутий – він може не боятися. Але все може змінитися у будь-який час. Адже Сіріум останніми часами почав набрати силу.

Нарешті Сантаріс відійшов. Він хотів пройтися. А заодно навідатися до принцеси, як він завжди і робив. Це хоч якось його заспокоювало.

Сантаріс вийшов за двері і єхидно усміхнувся. Звісно, він знав, що скіпетр і перстень знайдені. Але це він сам допустив. Бо інакше як він їх зможе отримати. На острові діє сила, яку ані він ані антари не здатні відвести від себе. І яка би не знищила їх ще на підході. Крім того, за легендою: той, хто надягне перстень буде принесений в жертву Крокону. А він собі такої долі ніяк не бажав. Отож, залишалося лише чекати доки ті двоє не дістануть все що треба. А тоді відібрати у них. А самих повсталих знищити. От і все.

Але Сіріум про це не повинен знати. Бо сила, яку дають в купі всі атрибути здатна його знищити. І він буде всіляко перешкоджати цьому. А крім того, зараз він дає різні слушні поради. А так не дасть.

Сантаріс вийшов в коридор. Тихий, темний, нічим не освітлюваний – він здавався справжнім підземеллям. Але не для нього. Адже він міг бачити в темноті. На відміну від усіх людей. Так, Сантаріс походив з крові магів. Його батько був магом. Але він вирішив не присвячувати своє життя служінню світлу. Ні, він прагнув влади, сили, могутності. Він не хотів нікому підкорятися. Але хотів аби всі підкорялися йому. Сантаріс зумів зупинити для себе час. Тож на відміну від усіх решти людей він залишався живим впродовж епох. Але так постійно тривати теж не могло. Колись це перестане діяти. Крім того, він хотів правити як справжній володар з крові. А не просто стояти біля трону і підказувати якомусь бовдурові що той має казати, як відповідати, як тримати голову. Він і сам це все може робити. Він сам здатний дати більше.