18

А тим часом в своєму могутньому замку походжав Сантаріс. Він вже давно знав, що робиться в Пустельних Берегах. Він знав, що скіпетр в руках в магів. Але це Сантаріса зовсім не лякало. Він був повністю поглинутий новими формами заклинань.

Крім того, Сантаріс зібрав кількох жерців, які буцімто мали знати секрет створення нового настою. Цей настій дає не меншу владу аніж саме заклинання. Бо через нього можна впливати на підсвідомість того, хто його випив. І таким чином повністю контролювати його дії, слова, думки. Це було найкращим способом вплинути на тих, хто міг опиратися закляттям. І на тих, кого не брали жодні вмовляння.

Хоча Сантаріс по природі і був твердим але мучити десь глибоко в підвалі він не любив. Це був не його метод. Краще навіяти людині якусь думку, ідею. Змусити повірити в неї. А тоді вести нею. Все це були знаннями Сіріума. Але їх слід було використовувати дуже обережно. Мало що може виникнути в процесі. Тому він старався якомога улесливіше говорити. Якомога краще доводити правоту своїх думок. Без жодної агресії. Без жодної розправи. Ні, Сантаріс не такий. Він добрий. То лише з верху не дуже виглядає. Насправді він хоче добра усім довкола. Хоче аби всі отримали більше аніж вони мають. Але для цього їм потрібен він а не купка магів, незаконнонароджений хлопчик, принцеса котра себе уявила рятівнице світу і зграя піратів, котрі за гроші маму рідну готові продати.

Ні, вони не потрібні. Що вони можуть дати? Що? Та ж вони самі нічого не мають. Одна втекла і вештається бозна з ким і бозна де. Другий – вчорашній голодранець, котрий працював на якогось графа десь в глибинці Вестеройської імперії. Ну і на кінець кілька старий дурнів, котрі вирішили побороти те, що має настати за законом часів. Смішно.

То хто з них що може дати? Мир? Спокій? Як? Ну от як вони це зможуть дати? І хто їх буде слухати. Всюди хаос. Графи ненавидять своїх королів, люди ненавидять своїх володарів, котрі їх обдирають. Гноми згадують всі старі кривди, ще з минулих часів. Ті ж таки Лісові друзі, котрі втекли і сидять десь на острові. Що вони можуть доброго представити іншим? Окрім свого наполовину безсмертя, котрим вони так пишаються.

І тільки він, Сантаріс, прагне все це змінити. Він може внести лад у цей світ. Просто треба дати собі оцінку речам. І все майже йде за планом. Він уже отримав силу від Сіріума. І тільки купка тих дурнів ще не дають йому спокою, наївно думаючи, що скіпетр або перстень дадуть їм більшу силу. Ну, ну – сподівайтеся й далі.

Він оглянув кімнату. Навколо стояв морок. Все так, як він і любив. Лише десь в далекій кімнаті, забившись в куток сиділа остання законна спадкоємниця трону в Ортеані. Так, Алламана ніяк не хотіла признати владу Сантаріса законною. А його пропозицію одруження з нею називала ідіотизмом старого маразматика.

Але то було спочатку. Тепер же її гонор стих. Більше не влаштовуються сцени. Більше не б’ється посуд. Він більше не чує ніяких образливих слів свою адресу. Принцеса потроху приходить до тями.

Можливо вона і справді змінила свою думку. І тепер буде готова прийняти пропозицію Сантаріса. А може просто змирилася від безвихідності. Може. Але в любому випадку вона дасть свою згоду на узаконення його влади.

Якщо вона боїться, що потім Сантаріс її вб’є, то не варто. Йому вона і далі буде потрібна. І це факт. Тож про це можна не думати.