15

А тим часом сам принцесі пощастило на багато менше аніж Антіанові. Чим ближче корабель підпливав до берега тим сильніше всі були в напрузі. Адже чекали нападу чудовиська, котрого все не було. Це було ще гірше. Бо нема нічого страшнішого аніж чекати. Знати, що має відбутися. І чекати коли це станеться. Однак, вони щасливо змогли зійти на берег. А ніякого чудовиська так і не було. Всі з полегшенням зітхнули. Бо перша перешкода вже минула. Принаймні, поки що. Тепер їх чекав довгий шлях в глибину острова.

Острів був покритий зеленню. Над землею височіли якісь дерева, пов’язані між собою довгими, зеленими рослинами.

Але не встигли вони рушити як десь, з глибини острова почувся якийсь не зрозумілий шурхіт. Всі зайняли кругову обору. Але ніхто з лісу не з’являвся. Хоча звуки посилювалися. Ніхто не знав, що це за звір такий міг бути.

Принцеса вже була рада повернутися як раптом стежку почав вкривати легенький туман. І скоро в цьому тумані з’явився силует. Не великий, худенький силует. Нарешті, настала мить і всі побачили не високого росту істоту з зеленувато-сірою шкірою. Істота зробила жест і туман почав розсіюватися.

– Ви прийшли сюди з недобрими цілями – сказала істота – Забирайтеся назад. І вас ніхто не чіпатиме.

Повертатися назад без того, по що прийшли було б просто рівним смерті. Всі розуміли, що на них не просто надіються. Від них чекають лише одного повернення – повернення з тим, за чим прийшли. І не інакше.

Кретоноя на якусь мить завагалася. А що, якщо справді вернутися. Може варто. Стоп, стоп, стоп – раптом щось змушує її різко вийти вперед. І дівчина без емоційно, бездушно звертається до істоти:

– Ми не можемо повернутися назад з порожніми руками.

Пауза. Довга, витримана пауза.

– Мусите! – відповідає істота – У вас нема іншого вибору.

– Ви маєте нам допомогти – вже більш емоційніше звернулася дівчина – Ви ж знаєте, що твориться на тому боці води!!?Знаєте! То буде з нами, якщо …

І вона замовкла. Кому ти розказуєш, це лісові друзі. Вони не знають що таке смерть, що таке страх, що таке біль. Вони просто собі живуть.

– Ви мусите нам допомогти!

Яка дурна думка – мусите! Та нічого вони вам не мусять. Вони інші. Вони сильні. Вони здатні існувати без нічого. Це наполовину живі істоти а на половину духи. А ти хочеш їм довести що вони щось комусь мусять. Смішно. Але Кретоноя не здавалася. Вона шукала підходу до істоти. Ще і ще. Аж доки воно не здалося і на знак згоди не прийняло людський вигляд. Тепер перед ними стояла дитина років десяти-дванадцяти. Худенька, щупленька людська дитина.

– Що ж – сказала істота – Я проведу вас у середину вашого острова. Але знайте, що рада не дасть вам того, чого бажаєте. Більше того, той з вас, хто піде зі мною більше не повернеться назад. Такі правила.

Так, правила справді були не веселі. Але назад повертатися теж нема чого. Довго відбирали кому йти. і кожному б хотілося піти. Але й кожного з команди буде треба при повернені назад.

Нарешті принцеса постановила, що піде лише вона з капітаном. Як не як а у випадку чого решта зможуть успішно покинути острів. А їм обом втрачати не має чого.

– Що ж – мовила істота – Можемо рушати.

І вони у трьох пішли в середину острова а решта залишилася чекати не березі.