12

І треба визнати, що хлопець не помилився. Пустельні Береги справді були чимось надзвичайним. Жодне місто не було настільки розкішним як це. На сонці блищали покриті золотом дахи споруд. Навколо було чисто. Вулички були затінені висячими квітами. Все цвіло і наповнювалося життям. Тут цілий рік буяло життя. Тут ніколи не було холоду. Тут було вічне свято життя.

Антіан був зачарований. Хлопець був готовий забути про все на світі. Навіть чому сюди прибув. І якби не Дебрер, то можливо би і залишився тут назавжди, зачарований красою цього місця.

Але суворий старий повертав легкокрилого юнака в робоче русло і вони рухалися далі аж доки не прибули до палацу Онтона, котрий правив тут разом із радою семи принців. Це були найстарші представники семи найдревніших родів міста. Саме їхні голос був переважаючим. І можливо вирішальним. Бо сам по собі Онтон нічого не міг діяти без їхньої згоди. Такий собі заручник в золотій клітці.

Сам король Онтон був глибоко тихим і боягузливим. Це був добродушний товстун, котрий любив гарно поїсти, випити елю і добряче подрімати. Його дід – Арг Старий взяв це місто і зробив столицею свого королівства. А от Онтон корону отримав у спадок від свого батька Онона Безсердечного, котрий в свою чергу був ще в дитинстві коронований принцом Пустельних Берегів.

Онтон радо вітав новоприбулих. Він навіть організував пишний бенкет на їхню честь, на котрому були мало не всі мешканці міста. Бо король наказав класти столи з наїдками просто на вулиці біля кожного дому.

На бенкеті були і всі сім принців. Це були старі, сивочолі діди в пишних шатах і з діадемами на головах. Все тут цвіло блиском і пишнотою. А разом із тим відчувалося приховане презирство до прибулих. Бо хоча правителі Пустельних Берегів і не боялися Сантаріса. Але й допомагати цим «жебракам» особливо не хотіли. Тай їхнє перебування тут теж було не надто бажане. Бо хоча Хортем далеко звідси але коли там дізнаються, що тут перебувають не «толерантні» до справжнього правителя Ортеану, можуть виникнути різні непередбачувані проблеми.

– Вам слід сьогодні відпочити – сказав Онтон Антіану – Завтра будемо говорити.

Що ж, відпочити то відпочити. З королем не посперечаєшся. Особливо, якщо ти ще й тут на правах нахлібника. Тай відпочити всім би теж пасувало. Бо думати втомленим все одно нічого не вийде. Тож всі мало по малу порозходилися по своїх кімнатах.

Однак спати їм не довелося ще довго. Новина про те, що Кретоноя не дочекалася і рушила до Краю Землі була не надто гарною. Враховуючи той факт, що принцеса самовпевнено піде на все аби дістатися острова. Встигнути за нею вони вже не могли. А чекати більше вже, швидше за все, сенсу не має. Але це були не єдині новини за сьогодні.

Глибоко в ночі прибув вершник. Це був один із шпигунів Матаса. Він розповів, що відбувалося Хортені. Як виявилося, Сантаріс часу не гаяв. Він зумів зібрати Велике коло магів (тринадцять найсильніших магів в землях королівства) і отримати за допомогою чарів силу і з її допомогою визвати з глибокої безодні Сіріума. Але ще не все.

Він також підняв з могили короля Теовольфа, в обмін на повне підкорення. І тепер цей мрець керував армією сил зла.

– Востаннє ми цю пошесть зуміли загнати на початку тринадцятого року правління Торіса, сина Моруна – зітхнув Матас – Тоді ж само ми змогли перемогти і Сіріума. Але тепер…

Його голос тремтів.

– Тоді ми вибороли собі безсмертя. Але тепер це зовсім інакше.

– Так, зовсім інакше – погодився Дербером – Сантаріс тоді був з нами пліч о пліч. А не проти нас. 

І це була проблема. Саме Сантаріс стояв на чолі магів у битві на горі Уздрако. Саме він зумів звергнути Сіріума. І саме завдяки йому на землях настав вічний мир. Фальшивий мир. Але тоді про це ніхто не думав. На жаль.