10

– Ви не передумали? – спитав Діосін, коли всі вже були на кораблі. – Поки є ще час щось змінити!

– Ні! – твердо відповіла Кретоноя.

– Ну що ж… – скрушно похитав головою старий моряк. – Я вас востаннє попередив. Потім дороги назад може не бути.

Коли вони виходили з бухти навколо ще був дуже густий туман. Довкола майже нічого не було видно. І лише старий Діосін знав куди пливти. Він вів корабель по пам’яті.

А треба сказати, що не далеко від берега починають підніматися підводні скелі. Так, що пройти корабель може лише точно влізши між них. Інакше, ризикує зачепити дном або боком і затонути.

З одного боку така природна охорона дуже бажана для мешканців Східного Міражу. А з іншого – вона сама стає загрозою для рибалок. Тай і для інших моряків. Погода обіцяла бути гарною. А це грало на руку.

Нарешті корабель увійшов у великі води. Все було тихо. Вода легенькими хвильками билася об борт корабля. Сонце уже зійшло над горизонтом. Навколо було тихо.

Кретоном стояла на мостику і оглядала море. Воно було тихе. Наче мертве. Що воно скривало в своїх темних водах? Що там, внизу, попід дном корабля? Це була найбільша загадка, котра змушувала прискорено битися серце від страху. Так, саме від страху. Бо якщо що – то не буде куди ані втекти ані сховатися. І це найбільше лякало.

До принцеси піднявся Докер, її найвірніший радник. Старий, сивий, сильний юнкер, котрий служив Кретоної від самого початку її шляху.

– Як ви, принцесо?

– Ах! – зітхнула дівчина. – Сам знаєш, Докере.

– Так, надто тихо щось.

– І я про те саме. – відказала Кретоноя.

– Головне не розгубитися! Мало коли ця потвора може виринути. – усміхнувся в довгі вуса Докер.

Він відійшов до заднього мостика, щоб можливо востаннє поглянути на велику землю. Землі він уже не побачив. Зате побачив дещо інше. Він побачив хвилю, котра тягнулася за кораблем. Так, ніби хтось щойно нирнув. І це не на жарт налякало його.

«Ось воно, чудовисько» – подумав Докер. Але доказати нічим. Хвиля пішла і зникла. А на воді і далі було тихо. Корабель рухався і наближався до острова. А разом із тим ріс страх. Але половина дороги вже минула а ніяких слідів монстра не було.