7

Через потаємний прохід з печери всі троє потрапили до підземної галереї. Видно було, що тут присутнє життя. Можливо, тут не лише збиралися маги.

Антіан йшов позаду. Він ніяк не міг призвичаїтися до підземного освітлення факелами, ледь-ледь аби лише видіти куди йдеш.

Нарешті вони зайшли у велику кімнату. Тут стояло тринадцять великих крісел-тронів, за кожним з яких на стінах були якісь зображення. Швидше за все сцени з якихось подій. Можливо з життя тих, хто мав би засідати на цих кріслах.

Антіан був захоплений. Хоча захоплюватися особливо не було чим. Це був своєрідний штаб. І судячи з розмови між двома старими скоро мала розпочатися зустріч усіх членів цього таємного товариства.

Довго чекати не довелося. Дуже скоро до кімнати почали ні звідки появлятися один за одним старці. Всі вони як один були в довгих темних величезних балахонах. Ця магічна одіж давала їм перевагу в усьому. Саме цей плащ скривав їхню природу від антарів і скривала знизу світло-сіру справжню одежу, як потім зрозумів хлопець.

А ще кожен з них мав на правому вказівному пальці величезний перстень з каменем. Саме цей перстень давав їм силу. Ну або принаймні так пояснювали прості люди. Нарешті всі повсідалися на свої місця і почалася рада.

Тут треба сказати, що Ортеану було не дуже багатим царством. На відміну від багатьох інших земель, золота тут було мало. Лише на півночі, там, де гори відділяють його кордоном від Гномолундії була багата земля. Натомість південь був рівнинним краєм. Поля і поля тягнулися навколо. А далі переходили в безкрайню пустелю-степ. А вже аж далеко далі було море. Тож і кордонів воно тут ніяких не мало.

На заході ж аж до самих Драконових гір простяглася Вестеройська імперія. Стара, величезна, уже роздроблена імперія. А далеко на південь простягалися землі Союзу Десяти Племен. Саме тут, глибоко в землях Союзу Десяти, збиралися сили готових відвойовувати принцесу Алламану. Тож поява молодого Антіана призвело деякого замішання в їхні рядах.

Всі вони, звісно, потребували лідера. Але коли дізналися, що з’явився молодий Антіан, врадувало це не всіх. Його поява може змістити саму ідею їхнього опору. Адже тепер ні про яку принцесу мова йти вже не буде. Для чого, якщо є готовий лідер.

– Що скажеш на це? – спитав Матас Антіана.

– Я не буду йти проти сестри. – відповів хлопець. – І взагалі, у вас якісь дивні питання. Так, наче не маєте чим зайнятися, окрім того, що вишукувати і ділити ще не отриманий трон.

– Мудро каже. – озвався один із старців. – А що ти сам пропонуєш?

– Перш за все, думаю, треба… – і тут Антіан зам’явся.

Він не знав як висловитися. Бо ще до кінця не вірив у те, що він принц. І лише за який час він зміг доказати фразу.

– Треба вичистити столицю Ортеану від всякої нечисті. А вже тоді рушати з силами до Хортему.

– А малий не такий вже й тупий, як ми думали! – почув голос котрогось із старців.