5

Новина про те, що він син короля була для хлопця двоякою. Бо з одного боку він одним махом може стати царем. А з іншого – це ще треба змогти. І при чому змогти треба видерти свій трон з рук не просто узурпатора. А уже наполовину чаклуна з маніакальним бажанням правити світом. Ну така собі перспектива.

Протистояти Сантарісу у хлопця реально нема чим. Ні армії. Ні однодумців. Ні навіть найменшого уявлення про те, що робити. Але це зараз не найгірше. Бо перш за все треба добратися до Ортеану. І вже тоді можна буде про щось говорити.

Десь в такому дусі вів свою бесіду по дорозі старий. Він розповідав про велику раду лордів, котрі тепер стали ще більше жадібні аніж були колись.

– До влади прийшли напівкровки. – говорив старий. – Вони безжально знищують все, що лише було. Вони здатні лише збирати податки з решти населення, котре ще не винищив Сантаріс. У своїх замках вони лише те й роблять, що – п’ють вино і влаштовують оргії. А тим часом влада Сантаріса збільшується з кожним днем. А разом із тим і Морока.

Він розповів, що Хортем тепер став неприступною фортецею. Що на бік Сантаріса перейшли деякі гірські гноми, котрі жили північніше гори Хортем. Вони були ображені на правителів Ортеану ще з давніх часів. Тож тепер, коли прийшла така нагода вони вирішили відімстити своїм давнім кривдниками.

А ще старий розповів, що Сантаріс зумів знайти книгу знань. Тож тепер він може отримувати все нові знання і заклинання. І це серйозна проблема для них. Також старий відкрив новоявленому принцу про те, що проти Сантаріуса згуртувалися сім найсильніших магів цілого Ортеану на чолі з Шахні-Ого. Але вони заховалися в Пустельних Берегах, поміж племенами фасудеїв. Однак, вони там вічно ховатися не зможуть. І тому їм треба поспішати аби змогти з’єднатися ще до другого повного місяця. Інакше, може бути пізно.

Таким чином, вони будуть змушені зробити великий обхід вздовж кордону аби найманці Сантаріса не змогли їх помітити. А ще, зараз тут буде безпечніше. Бо хоча такі як Лінкор і працюють таємно на Сантаріса, все одно сили вони ніякої не мають. Вони лише жерці. І не більше.

Від всього почутого паморочилося в голові. Бо й справді, в один день отримати скільки інформації було чимось новим для Антіана. А ще давалася в знаки втома. Під вечір він геть чисто вибився із сили. Тож вони були змушені знайти собі нічліг десь у лісі.

Звісно, така перспектива мало радувала. Але виходу іншого наразі не було. Крім того, один із місцевих жителів за золоту монету повідомив їм із старцем, що селами шастають люди Віквіліна. А можливо і самого Сантаріса. Бо вони обидва узурпатори.

Свого часу Віквілін скинув з трону правителя Вейтеносу – Мілкласа. Той як раз і був одним із тих семи королів. Але на старість Мілклас почав пити ель. І доходило до того, що він навіть не впізнавав своїх підданих. Так колись могутній і розумний правитель став жертвою в руках придворного блазня Віквіліна. Сам же Віквілін був на той час головним королівським чашником при дворі.

Ніхто й подумати не міг, що саме він підсипає старому королю замість справжнього напою отруту до чаші. Аж поки той в приступі безумства не зарізав одного із своїх гостей під час обіду просто за столом. Від тоді в королівстві почалася справжня гризня за владу, переможцем з якої вийшов якраз Віквілін. Тому й не дивно, що ці двоє між собою можуть знатися.