3

Вже сонце було високо над обрієм як старий нарешті дозволив їх зробити короткий перепочинок. Енеу ледь волік ноги після такої нічної прогулянки. Але мовчав. Він навіть уявлення не мав куди вони так поспішали. Він просто приліг під деревом відпочити.

А старий тим часом пильно роздивлявся. Наче шукав чогось. Якогось знаку. Або якогось сховку, як думав Енеу. Хлопець спостерігав за старцем. І незчувся як на якусь задрімав. Але не встиг від бодай трохи закрити очі як старий розбудив його.

– Спати будеш потім – сказав він строго – Нема на це зараз часу.

– Куди ми спішимо? – вже трохи роздратовано спитав хлопець – Поясни мені нарешті.

Старий розвернувся, глянув на нього своїм порожнім поглядом і відповів:

– А ти що, зовсім не догадуєшся нічого?

Звісно, Енеу не догадувався. Його витягли посеред ночі з хижі. Цілу ніч вони кудись йшли, не зрозуміло чого і куди. І тепер ще й він має догадуватися сам для чого. Дуже мудро.

– Ну що ж… – зітхнув старий – Трохи ще відпочинь а тоді рушаймо далі. А там, по дорозі розповів.

Звісно, що така відповідь таємничого старого зовсім не задовольняла хлопця. Але іншого виходу наразі не було. Треба було слухати його. Бо тепер вони вже давно бозна де. І дороги назад до селища Енеу уже все одно знайти б не зміг. Тож єдине що залишалося – це продовжувати слідувати за дивним незнайомцем. Може він щось тай пояснить.

Далі дорога була болотистими полями Гвідена. Про них Енеу лише знав те, що це десь на схід від їхнього селища. І що у Гвідені можуть жити гноми, котрі свого часу перебралися з далекого краю – Гномолундії.

– Скажи хоча б куди ми йдемо – не витримав хлопець.

– На схід. Далеко на схід – відповів старий.

Шлях продовжувався цілий день. Аж пізно надвечір вони дісталися невеликого селища. Це був Шаломом, село на краю світів людей і гномів. Ну, не зовсім на краю, бо це все ще були землі Фрінденленду, але тут проживало багато гномів.

На зріст вони були нижчі за нормальний зріст дорослої людини десь на тридцять-сорок сантиметрів. Це були не високі ростом, але широкоплечі, бородаті міцні істоти. І хоча вони по своїй природі були абсолютно схожі на людей, характер у них був зовсім інший.

З одного боку вони були дуже дружні. Їхній дружбі можна було хіба що позаздрити збоку. Вони завжди підтримували один одного. І це було плюсом. Однак, разом з тим вони були жадібні до золота. І ця річ була страшенно пагубною для них. Завдяки цьому матеріалові, котрий вони вміло знаходили, вони перетворилися на злих і аморальних істот. Часто гноми засідали випивати в таверні. І там минали цілі дні.