Передача скарбу

Він з'явилися у дверях, а за ним як довгий шлейф, почали згущуватися дощові хмари, там, де ще хвилину назад світило чисте і яскраве сонце.

• Пані Алаїн , ви пригостите келихом чогось прохолодного, за знайомство, так би мовити. - солодко мовив чоловік. -

Діти мабуть випють лимонад, вірно? 

• Так, ми не проти - відповіли діти, їм було ніяково та незручно з чим молодиком, явна зверхність та холод відчувався, попри показну доброзичливість, (хоча з усіма іншими дорослими вони знаходили спільну мову та могли годинами теревенити про все на світі).
• О так, я така не ввічлива, будь ласка, проходьте у вітальню, я мигцем. - хихикнула хазяйка крамниці. 

І пішла в сторону буфету за напоями, щось голосно розповідаючи на ходу. 

Вони ще доволі довго сиділи в приємно прохолодній вітальні і спілкувалися, зі сторони виглядало все добре. Брегадор був привітний, та терпко улесливий,  задавав багато питань, цікавився життям їх сім'ї, вів приємну ненав язливу бесіду, але очі, ці очі видавали його справжню мету приїзду, Ерін це помітила, погляд його не відривався від скрині в її руках. Все нутро дівчини, наче заморозив зимовий вітер, це було дивно,  але все ж вона ризикнула показати перлину. 

• Пану Мейту довіряю, як собі, а отже, - зробила паузу пані Алаїн, на мить, в її погляді, наче тінь промайнув сумнів, але, вже через секунду, вона крутонула головою, наче проганяючи комаху, - а отже і шановному панові ми маємо довіритися, ніхто не оцінить і не обрамить подібну красу краще, ніж золоті руки у домі майстра Мейта, дитино моя.
• Ви так турбуєтесь про цих дітей, ви просто янгол, нахилився ближче до пані Алаїн, молодий майстер, як справжня наставниця. 

Та трохи зашарілася і з сумом посміхнулася.

• Ці діти роблять моє життя повним і радісним, своєї сім'ї я так і не створила, а родичі живуть далеко, - зітхнула пані. 
• До того ж ми дуже талановиті, і надихаємо пані на нову творчість, вона сама так каже - гордо вставив Едман, 

Всі засміялися і це трохи розрядило атмосферу. Ерін повільно відкрила кришку скриньки.

• Ну ось і вона  - майже пошепки промовила Ерін.

Наче сяйво світанку заполонило кімнату, Перлина сяяла, хоча і не мала б. А приємні хвилі вібрації заходили по руках Ерін. У чоловіка навпроти, витягнулося обличчя, і він ледве стримувався від напливу емоцій. Руки мимовільно пожадливо потягнулися до перлини. 

• Яка краса, ніколи нічого подібного не бачив, та й не чув, просто королівський скарб приплив до тебе в руки дівчинко, несказанна вдача. Ми з майстром зробимо все як треба, прямо в очі подивився чоловік. Не хвилюйся, звісно майстер сам має прийняти рішення і оцінити, я просто його учень - невинно промовив Брегадор.
•    Мої вибачення, мушу збиратися, щоб виїхати, до темноти маю подолати частину шляху, завтра вдень маю бути вже в майстерні, маю багато справ, тож маю відкланятись, щиро вдячний за тепле знайомство.

Скриня з перлиною прикипіла до рук Ерін, наче просила, не віддавати її, Ерін відчула, що віддає нібито частинку себе. Вона внутрішньо умовляла себе, що це на краще, та й по-іншому не планувалося, але серце щеміло так як ніколи досі. 

• Ми вам дуже вдячні пане, будемо чекати звістки і гарної вам дороги. - попрощалася Ерін.

Тільки но Брегадор осідлав свого коня і попрощався, погалопувавши в сторону виїзду з селища, Ерін осіла прям на вуличних сходах, та наче всі сили її разом покинули.

Сумніви, що розїдали її до цього, зараз просто водоспадом оглушили всю її сутність, почувалася вона кепсько, що і сказати, хоча мало бути все навпаки. 

• Пані Алаїн, чому я почуваюсь, так наче в мене її вкрали, я не розумію, в цьому немає логіки. 
• Ох, люба, зітхнула пані, справжні скарби знаходимо не ми, вони самі до нас приходять, ми їх не шукаємо, але доля зводить нас. Так сталося і з цією перлиною, вона сама вибрала тебе власницею, бо має силу робити вибір, бачити сутність, схожу до живої істоти, не думаю, що пан Брегадор, помітив це, але я бачу, і пан Мейт неодмінно побачить особливість цієї перлини, і сама перлина далі обере собі гідного власника, дорогенька.
• Так, мабуть ви праві, я марно переживаю. 
• Переживання ніколи не бувають марними, ми маємо їх прожити, відчути, осмислити, тільки обділені любов‘ю люди кажуть, що переживання та емоції це зайве, ні ні і ні, всім почуттям є місце, як он речам на моїх полицях, всі ми бачимо і поважаємо та врешті даємо їм місце бути, як гарним та і не дуже. 
• Така задуха, а дощ ніяк не піде, - глянула на небо жінка

- ан ні, трохи вологи все ж є - посміхнулася Алаїн та обійняла за плечі дівчину. 

       - Дякую вам, за все - витираючи сльозу, обійняла її у відповідь Ерін. 

       - Гей обніманці , стрибнув прямо на них хлопець, що спостерігав за розмовою двох.

       - Гайда по морозиво, сьогодні особливий день чи як? 

       - Чудова ідея, Егмане.

 Вони пішли в сторону крижаної крамнички, відчуваючи як напруга та неспокій трохи відступають, а може просто десь заховались від палючого сонця.