Розділ 15

Поки майор з капітаном у підвалі допитували Гриця, до кімнати з книжковими шафами і полицями тихенько пробрався воспітон Вадя. Він був вбраний у спеціально для нього пошиту військову форму, підперезаний шкіряним пояском, взутий у ялові чобітки, на голові мав пілотку з червоною зіркою.

Дитинча обійшло усі шафи, переглядаючи назви книг, шукаючи, щоб хоч якась була написана на «общєпанятнам». Але скрізь його обступали лиш ворожі латинські літери, а також «біндєравскіє», тобто українські. У куті, за шторою, він помітив невеличку складну драбинку, узяв її, розтягнув і виліз на верхню площадку. Звідси відкривались нові ряди книг, звідси він міг дотягнутися до великого дерев’яного орла, котрий стояв над шафами.

Раптом на дверях кімнати він помітив бушлат, котрий, немов магніт, відразу притягнув його увагу. Хлопчисько швиденько зліз і підбіг до бушлата. Вадя бачив у цьому бушлаті «етава мєснава», котрий зачастив до обійстя і з котрим того дня, коли «біндєравєц убіл Іллю» він ховався за підводою.

Воспітон відразу намацав у кишенях бушлата щось важке і «для взрослих»! Він запхав руку і витягнув гранату! З другої кишені дістав пістолет! Це був просто скарб! Його душа і тіло тремтіли від несподіваного щастя!

– Бля-а-а!.. - дитині перехопило подих.

Він запхав гранату собі до кишені галіфе, а от пістолет – той нікуди не вміщався. До того ж був досить важким, як для дитячих рук. Поки він намагався його кудись заховати, – у коридорі почулись кроки, хтось стиха розмовляв.

Вадя похапцем запхав пістолет назад до бушлату і притулився до стіни, щоб, якщо відчиняться двері, його за ними не помітили. Граната в кишені тягла донизу, перекошуючи на бік галіфе.

Зайшли майор і капітан, зачинили за собою двері, побачили розставлену драбинку, здивовано переглянулись.

– Ти чьо тут апять?! - крикнув майор, помітивши воспітона. - Варуєш?

– Да нічьо я нє варую!.. - хитаючи головою, відповів воспітон і зробив крок в бік. - Там в карманє у етава мєснава пісталєт! - малий перевів розмову на бушлат.

– Да? - здивувався майор. - Покажи.

– Да я нє брал.

– Да нєуж-то?.. Почєму?

Капітан став на порозі, щоб малий не втік.

– Тяжолий? - спитав він, розминаючи пальці для «ляща».

– Ага, - признався малий і видавив посмішку. Він задля безпеки відступив ще крок: «ат дяді капітана нада дєржацца падальше», бо він лупив набагато болючіше, ніж «дядя майор».

Майор з суворим виразом обличчя підійшов до Грицевого бушлата, запхав руку в кишеню і вийняв звідти парабелум.

– Да, он гаваріл о ньом, - сказав, оглядаючи пістолет, - яко би нашол в лєсу.

– Я слихал, что мєсниє в етом маліновом срубє іщут астаткі аружія. Нємци там сєрьйознає параженіє патєрпєлі…

– Так может єсть резон прочєсать ету мєсность на прєдмєт поіска і ліквідациі остатков нємєцко-фашистскава вааруженія, как щітаєш? - майор понюхав парабелум. - Давно із нєво нє стрєлялі.

– Нащьот прачєсать мєснасть – совєршенно согласєн, но… нужно подкрєплєніє, сіламі только нашева гарнізона апасна углублятса в лєс.

Вадя хотів втекти, але двері були зачинені і перед ними стояв «дядя Валєра», а він би його точно копнув, або ще гірше, – дав болючого «ляща» по голові.

– Когда в шахмати сиграньом? - малий почав приставати, щоб його прогнали.

– Так, - майор змінив тон на наказовий, - ану пшол вон атсюда!.. Будєт салдат, каторий іграєт, – будіш с нім іграть. Понял, да?

Капітан дивився дитині просто у вічі і всміхався. Ця усмішка не обіцяла нічого доброго. Раптом він рвучко відчинив двері перед воспітоном.

Малий зробив незадоволену гримасу і рушив до виходу, непомітно притримуючи гранату в кишені.

– Вот так всєгда… - підійшовши до капітана, він призупинився, а тоді несподівано рвонув повз нього так, щоб той не встиг його вдарити.

– Ти чьо?.. - зі сміхом сказав капітан, погрозивши малому пальцем. Потім зачинив за ним двері.

Майор поклав парабелум на стіл і пішов до сейфу, шукаючи в кишенях ключі.

Капітана потягнуло до пістолета. Він сів на стіл, вийняв обойму, пересмикнув затвор.

– Чьо рассєлса? - майор відчинив сейф, дістав з нього темну пляшку і кришталеві келихи. - Звані на кухню, пусть ужин нєсут.

– Будєм піть трафєйную?.. - капітан відклав пістолет, піднявся і пішов до настінного телефону.

– Надаєл уже спірт! - майор поставив пляшку й келихи на стіл. - Могут лі еті два слова «малінавий сруб» бить как-то связани с пісталєтом?

Капітан здвигнув плечима і завмер, тримаючи руку на слухавці телефону.

– Да нєт, ето уж слішком…

– Карочє, давай атложим ганять мислішкі, пока нє получім расшифровку.

– Так точна, - відповів капітан, зняв слухавку, якусь мить зачекав, потім заговорив. - Капітан Малчанов! Давай ужин в кабінет Владіміра Гєоргієвіча. І накладивай порції так, штоб дважди нє бєгал, вапроси?.. Одна нога тут, другая тоже! - повісив слухавку.

– Бєрі, - майор вже наливав у келихи. - Коньяк пріятнєй піть із хрусталя.

– Наша водка лучше! - капітан підійшов, взяв коньяк.

Майор хитро посміхнувся і відчеканив:

– Бєзусловно, наша водка - гораздо лучше!

Капітан теж всміхнувся, – вони розуміли одне одного і для обох краще було перевести розмову на щось інше:

– Может шифровальщікам пазваніть?

Майор взяв келих:

– Спєрва випьєм! - він, дивлячись на парабелум, простягнув свій келих до капітана. Той мовчки цокнувся, обидва випили. - Звані, - сідаючи в м’яке крісло, сказав майор.

Капітан знову пішов до телефону, зняв слухавку:

– Капітан Малчанов! Саєдєні с прафєсурай…

За якусь мить в телефонній трубці хтось голосно рапортував.

– Вольна!.. - відповів капітан. - Ну, чьо там, ачькарік?.. Ого! Так бистро?.. Нєсі сюда!.. В кабінет Владіміра Гєоргієвіча!.. Харашо, правєряй єщьо раз і мухой сюда! - капітан повісив слухавку. - Расшифровалі!