Розділ 12

Трофейний німецький «мерседес» вибрався на зелене плато і помчав звивистою дорогою, яка тонула між двох берегів, де ліворуч здіймався ліс, а праворуч пасовисько.

На задньому сидінні напівтемного салону Гриця з Данусею щоразу підкидало до стелі, коли авто потрапляло то одним, то другим колесом у яму. За вікном пропливали яскраві краєвиди: піщані урвища з покрученими коріннями дерев, чагарники, вкриті порохом, стрункі смереки, а між ними – порослі соковитою зеленню галявини.

«Суничні полянки…» - його серце знову стиснулось від того, що Михасик і Стефка більше цього не побачать.

«Але там – набагато кращий світ! - думав він. - Око не бачило, вухо не чуло, що Господь приготував для тих, хто вірує в Нього!»

Однак його очі все одно час від часу наповнювались слізьми.

Дануся не плакала, вона стала маломовною, осяяною якоюсь незрозумілою радістю: з інтересом розглядала все довкола, дивувалась так, ніби вперше бачить цей світ.

– Так за что ти ударіл нашево Абдрахумова? - сказав низькорослий кремезний солдат, котрий чомусь переодягнувся в цивільне і тепер дуже тішився цим.

Гриць зробив вигляд, що не зрозумів запитання.

– Кого я ударив? - перепитав він.

– Дєжурнава на КПП в усадьбє Уварова.

– Майора Уварова?.. - Гриць спробував пожартувати. - Він людей уварює?..

– Ні хєра нє смєшно, - відповів той. - Патаму што до вайни он каво-то із заключьонних сваріл… а астальних зеков накарміл етім!

Гриць нахилився до водія і показав рукою на пагорб, котрий закривав поворот дороги.

– Тут обережніше, за рогом буде вирва!

– Да гаварі ти па рускі, чьо за вирва, чьо там за рогі?

Солдат крутив кермо, об’їжджаючи ями, – то скидаючи швидкість, то навпаки додаючи газу.

– Там яма! - вигукнув Гриць

«Мерседес» на великій швидкості ледве встиг вивернутись, щоб не перекинутись у глибоку вирву.

– Бля!.. - солдат різко загальмував і спинив машину.

Дануся перелякано схлипнула.

– Не бійся, донечко, все добре, - сказав Гриць. - Дідо з бабою нас вже чекають!

Солдат взявся за ручку дверцят, щоб відчинити їх, але чекав, щоб осіла курява за вікном.

– Чого став? - спитав Гриць. - Поїхали!

– Ех, дарожка, франтавая!.. Я щяс! - водій відчинив дверцята і вийшов з машини. Обійшовши її, зупинився, розглядаючи вирву. Він стояв спиною до авто, вбраний в сіру сорочку, в’язаний коричневий джемпер, і щось говорив, потім присвиснув.

Гриць нічого не чув з того, що він сказав.

Солдат попрямував в бік лісу, на ходу безцеремонно розщіпаючи ширінку чорних галіфе. Став під деревом, широко розставивши ноги у чоботях, і раптом відскочив від нього.

– Ай, йокаламіне! - вигукнув він. - Бля, растяжка! Харашо, што замєтіл! Біндєравци навєрна паставілі!

Гриць привідкрив віконце.

– Ні! - гукнув він. - Бандерівці таке не ставлять! Це ж хтось із селян може підірватись!

– Да… ета наши так шутят, - солдат став робити свою справу в іншому місці.

– То підірви її, або розмінуй! - гукнув Гриць.

– Я нє умєю.

– Ти що не воював?

– Я – вадітєль!

Гриць відчинив дверцята, вийшов і попрямував до розтяжки.

– Сподіваюсь ти її не обісцяв?

– Ти чьо, сапьор? - солдат вже зашпилявся.

– Та вчили… - Гриць зупинився і присів біля розтяжки.

– Татку, що ви робите? - з вікна машини визирнула Дануся.

– Зараз, донечко, зараз поїдемо.

Він пішов уздовж натягнутого дроту.

– Одна! - гукнув він солдатові.

– Што адна?! - перепитав той.

– «Ефка» одна!.. Буває ставлять більше, - він повільно повернувся до гранати, міцно затиснув на ній спусковий важіль, другою рукою розмотав дріт навколо чеки і випростався. Він хотів було кинути «ефку» в ліс, але передумав і деактивував її, викрутивши запал.

Мерседес рушив.

Гриць обійняв Данусю, яка з захопленням дивилась у вікно.

– Так ти чьо, - щяс в салонє гранату дєржиш? - запитав водій.

– Не переживай, граната розібрана.

– А ана нє взарвьотса на вибоїнах?

– Може! Тому їдь акуратно.

Дануся обернулася до батька.

– Взірветься, якщо до купи скласти… - випередив її запитання Гриць. - То ти кажеш, що Уваров може уварити? - спитав він водія.

– І Малчанов такой же! А то і єщьо пахлєщє!

За якийсь час дорога покотилась вниз, а потім знову вгору і в невдовзі автомобіль зупинився на пагорбі, з якого відкривалась панорама села.

Гриць і Дануся вийшли з машини. Мала траснула дверцятами, – вона сердилась на машину, бо її укачало.

Гриць простягнув водієві руку для потиску, запитавши:

– Хочеш цукерку?

– Плата за таксі? - він, розвертаючись, крутив кермо.

– Та, гей-би…

– Давай.

Гриць дістав з кишені цукерку, простягнув водієві, той, не припиняючи крутити кермо, однією рукою взяв її. Машина повільно розвернулась.

– Всьо, пока! - сказав солдат, так і не потиснувши Грицеві руку.

– І тобі пока!

Автомобіль з ревом стартонув і, набираючи швидкість, швидко зник між пагорбами.

Гриць взяв Данусю за руку і вони повільно рушили до села.

Дорога вела вниз. Гриць роззирався довкола, давненько він тут не був, і раптом помітив сльози на обличчі дитини.

– Донечко… - він зупинився і присів біля Данусі. - Чого ти плачеш?..

– Маму… більше не побачу… Михасика… - і вона голосно заридала.

Гриць обійняв доньку, намагаючись заспокоїти. Але й у нього з очей полились сльози.

– Мама була чесною людиною, і Михасик був слухняний… їхні душі вже тішаться з Ісусом в Царстві Небеснім.

Дануся раптом заспокоїлась, витерла сльози і сказала:

– Все, пішли.

Гриць здивовано підвівся, взяв доньку за руку і вони рушили. Село поволі наближалося, стало видно блакить річки між хатами.

– Знаєте чому я не плачу? - запитала Дануся.

– Бо знаєш, що мамі і Михасикові там добре.