Розділ 11

Він добре знав цей ліс. Тут, поруч, у нього з Катериною все сталося. А далі, за потоком, хлопці-бандері́вці обладнали криївку, до якої його й приводили.

Сьогодні вранці, ледь посіріло небо, він з ворогами прийшов мстити українцям за свою сім’ю.

«Гірко. Гірко все це… але справедливо!..»

Солдати НКВД, крадучись, здалеку почали оточувати засохле дерево і пеньок.

Капітан чомусь роззирався по верхівках дерев, – мабуть шукав якихось знаків.

– Чьо-та слішкам тіха, - сказав він, - ні часавих, ні запаха із витяжкі.

Вони залягли у невеликі висхлі рівчаки.

– Витяжка у них у відхожому місці… - сказав Гриць. - Воно, як правило, над прірвою. Мабуть, отам.

Він показав у напрямі потоку, в якому вони з Катериною милися…

– Паслать бойца, штоб понюхал витяжку? - серйозно запитав капітан.

– Жартуєш?.. Мені не до жартів.

Капітан тихо засміявся, він ще з вечора не протверезів.

– Так ти хатєл аружиє?

– Дуже. Люблю зброю. Мені її бракує.

Капітан простягнув Грицеві свій ППШ.

– О-о-о!.. У нас вдома завжди була зброя. Це – гори, тут без зброї ніяк: дикі кабани, вовки, ведмеді, - він міцно стиснув автомат і притис до грудей. - Так, ніби відроджуєшся, прокидаєшся з якогось сну.

– Щяс ти халодний душ послє сна прімєш, - сказав енкаведист і жестом закликав до себе сержанта, забираючи у Гриця автомат.

– Всьо гатово… - тихо відрапортував сержант. - Акружилі.

Капітан жестом відправив його від себе і серйозно запитав Гриця:

– Ти нє протів, єслі ми начньом?

– Валєра… - Гриць ударив кулаком в землю. - Що за жарти? Я вас чого сюди привів?

– Нє знаю, может просто подишать…

– Чуєш?.. - дивлячись у насмішкуваті очі капітана, він раптом збагнув, що між ним і цим типом неможлива приязнь. - Не треба… - стримано сказав він. Водночас Гриць усвідомив, що, ударивши кулаком землю, він повторив жест майора. «Він на мене має якийсь вплив? Я вже починаю розмовляти і діяти, як майор?»

– Што ж… - капітан виглядав цілком тверезим. - Тогда начньом!..

Він пересунув з-за спини мегафон і рявкнув у нього:

– Біндеравци!.. С вамі гаваріт камандір спєцгрупи НКВД капітан Малчанов!.. Ви акружени! Сапратівлєніє бессмислєнно, сдавайтєсь!..

Гриць тривожно прислухався до металічних звуків мегафона, які розчинялись між деревами.

Капітан, хитро всміхаючись, поглянув на Гриця і викинув руку, щоб зиркнути на годинник.

– Щяс ані праснулісь… - сказав він, дивлячись на циферблат, - услихалі… разбірают аружиє… кто-то виглядиваєт і смотріт на нас, оценіваєт абстановку… бросаютса к запасному вихаду…

– Де в них запасний вихід?

– Десять – двадцать метров в сторону, может трідцать. В радіус нашего ацеплєнія пападаєт!

Капітан відірвався від годинника, знову підніс мегафон до уст.

– Біндеравци!.. - залунало по лісі. - Єщьо раз павтаряю: ви акружени, сапратівлєніє напрасно. Вихадітє с поднятимі рукамі! - він відклав мегафон, його грайливість кудись зникла. - Щяс начньотса… будєт громко! Прігатовітса!..- гукнув він солдатам.

В лісі заклацали затвори, одне півколо цілилось в заглиблення біля дерева, друге – в трухлявий пеньок.

Зависла пауза.

Капітан обернувся до Гриця:

– В чьом дєло, я нє понял?..

– Не знаю.

– Адрєсам нє ашибся?..

– З дитинства знаю цей ліс. Отам криївка.

– Хм… - капітан задумався. - Может, там только женщіни?..

«Боже!.. - стривожився Гриць. - Жінки?.. Як я не подумав? О, Боже…»

– Я… не знаю, може тоді…

Капітан уважно подивився на Гриця.

– Так, ти чьо, – любішь ейо? - скривившись, запитав він.

– Кого?..

– Да нє валяй дурака! Каліну – Катєріну!

«Та йди ти!..» - подумав Гриць і відвернувся, його губи ворушились в молитві.

– Панятна, - промовив енкаведист і байдуже додав. - Сачувствую.

Капітан припіднявся над землею і жестом закликав до себе сержанта. Той перебіжками миттєво опинився перед начальством.

– Сначала правєрь вход – может замініровалі, - сказав він до сержанта. - Патом – парочку гранат во внутрь.

Сержант кивнув і знову перебіжками повернувся на свою позицію.

«Господи, благаю, - Гриць зціпив руки в замок, - дай їй ще пожити…»

– Біндеравци!.. - залунало з мегафону. - Даю вам мінуту, штоби вийті с поднятимі рукамі! В протівном случає – ви будєтє унічтожени!.. Мінута пошла!

Під час цих фраз, троє солдат з різних боків поповзли до криївки. Оглянули дерево. Далі обережно відсунули пеньок, привідкрили під ним вхідний люк. Один з них дістав гранату, висмикнув кільце і закинув у отвір. Відразу ж солдати відкотилися на безпечну відстань.

За мить глибоко під землею пролунав вибух! З-під дерева піднявся дим.

– Єщьо! - гукнув капітан.

Солдати знову підповзли до пенька, відкинули дошки від розбитого входу і закинули почергово ще дві гранати до отвору, різко відкотившись в різні боки.

Пролунали вибухи, накриваючи один одного. Пеньок розлетівся на друзки. Подалі від цього місця біля молодої смереки із землі просочився дим.

Гриць відчайдушно молився і, не криючись, хрестився. Капітан, зосереджений на діях солдат, не звертав на нього увагу.

– Впєрьод! - він тицьнув пальцем в землю, показуючи, щоб солдати спускались до криївки.

Солдати повідгрібали від входу тріски пенька, землю й обережно полізли вниз.

– Сєрьйозниє рєбята, еті дєвчята – біндєравци… - підтрунюючи на Грицем, сказав капітан. - Ні кріков ранєних, ні стрєльби… может там вабщє нікаво нєт?

Солдати вилізли з криївки.

– Та-ріщь капітан! Там нікаво нєт!

Капітан підвівся на ноги, здавалося, що він вмить сп’янів.

– Ні-ка-во?! - і мат–перемат залунав по лісі! Він, похитуючись, пішов до входу в криївку, лютуючи та копаючи все на своєму шляху.

Солдати поволі підводились, намагаючись не потрапляти у поле зору командира.