-Усю ніч не спав! – сказав Олександр Борисович. Він виявився «просунутим» користувачем, а тому використав відеозв’язок у тому ж Вайбері. А ще виглядав майже так само, як Іван його уявляв: старий із сивими вусами. От лише із лисиною, яку оточував вінчик такого ж сивого волосся. Рухатися старому було непросто, але у його очах світилася цікавість до життя. Та до співрозмовника також. Мабуть, йому тепер рідко доводилося спілкуватися із новими людьми. – Але … задачу вашу вирішив.
-Ну, саму задачу я вирішив сам. Я ж вам казав…
-Але не факт, що вичерпно. – На обличчі старого з’явилася хитра посмішка. – Ви ж поставили білими мат у шість ходів, так?
-Звісно. А що може бути іще? – здивувався Іван.
-Зараз розповім. Але спочатку … скажіть, ваш батько цікавився релігією … чи містикою?
-Ні. Ніколи. А чому ви питаєте? – Здавалося, ця розмова не дає відповіді на питання, а лише ставить нові.
-А через автора цієї задачі. Коли ви мені надіслали її… Я одразу подумав, що десь це бачив. Та, нарешті, розкопав… Вона – зі збірки Лейднера.
-Вперше про такого чую, - сказав Іван.
-І не дивно… Ісаак Лейднер був інженером та математиком. Жив у Києві. В нього був власний особнячок на Подолі… А ще він був любителем шахів і містики. От так в нього це поєднувалося, досі ніхто не може збагнути, яким саме чином. Тоді, це до революції було, - багато хто захоплювався чи то спіритизмом, чи іще чимось подібним… Але одна справа, - дами, яким немає, чого робити. А інша – інженер, математик та шахіст… А він не лише грав у шахи, він іще й кілька збірок задач видав. Ось. – Хитро посміхнувся Олександр Борисович, важко підвівся, пройшов до полиць, повністю заставлених книгами, та повернувся до столу із двома томами у руках, поклавши їх перед собою. - В мене є. Щоправда, насправді їх було чотири. Але вже те, що в мене є два… Їх майже не збереглося. Я колись випадково купив ці на розвалах книжкового ринку. Так здобуваються найцінніші примірники для колекцій, - продовжував посміхатися старий. – Від тих, хто не розуміє, чим володіє.
-А чим Лейднер займався, окрім шахів?
-Ну, по-перше, він допомагав проектувати різні споруди. Мости, у тому числі залізничні, або, якщо потрібно було побудувати будівлю із великим куполом, то проводив розрахунки… Він, як ви розумієте, був єврей, але його кілька разів запрошували навіть, коли будували православні собори. І таке інше… Якийсь час викладав математику, але недовго. Дехто казав, що його вигнали якраз через національність, дехто – що справа у його інших заняттях. Ніби він був членом якогось містичного товариства, через що мав конфлікт із власною громадою… Отака людина. Як ви розумієте, Іване, коли подібна особистість береться за збірник шахових задач, той буде мати … подвійне дно. От у кожному зі збірників було кілька таких задач … непростих. Ваша – якраз одна з них. Ось, дивіться. – Перед старим телефон був, мабуть, закріплений на якомусь штативі. Тепер він змістив апарат так, що замість його обличчя у полі зору камери виявилася шахівниця із фігурами, розставленими так само, як було зображено на картині, що якраз висіла на стіні за спиною Івана. – Ви, мабуть знайшли отаке рішення? – Старий повторив ті самі ходи, які, записані на папері, утворили комбінацію, що відкрила вхід до біткойн-гаманця. Про останнє, звичайно, Іван нічого не сказав, а відповів просто:
-Так.
-Білі розпочинають та виграють. Красиво! Але Лейднер не був би Лейднером, якби обмежився цим. – Олександр Борисович моторно повернув фігури у першоначальну позицію. – Ось, дивіться. – Він знову розпочав робити ходи за білих та чорних. – Ось у такому варіанті за п’ять ходів вже чорні ставлять мат.
–Дійсно, ніколи б не здогадався! – Іван записав ходи, які побачив, на аркуші паперу; камера на його ноутбуку була спрямована так, що співрозмовник не міг цього побачити. - Це ж яке нестандартне мислення було в цього Лейднера!
-Так, завдяки цьому він був добрим інженером та математиком, коли було модно бути інженером та математиком…
-А що з ним сталося далі? – поцікавився Іван.
-О! Він залишився у Києві, став співробітничати із більшовиками. Навряд чи він поділяв їхні ідеї, - скоріше, йому було все одно щодо будь-яких політичних ідей. Як не дивно, він, наскільки це відомо, навіть продовжував жити у своєму маленькому особнячку на Подолі. Не кажучи вже про те, що якось пережив громадянську війну, разом з усіма єврейськими погромами… Але … другого разу йому так не пощастило. У сорок першому, а Лейднер тоді вже був дуже літньою людиною, вони не змогли евакуюватися з Києва. Та усі опинилися у Бабиному яру, - сам Ісаак, дві його доньки з чоловіками та онуки. Дружина померла років за п’ять до того. Отак від родини не залишилося нічого. А от від самого Лейднера – те, що він побудував, особнячок на Подолі, - він зберігся досі, - та кілька збірок шахових задач, які зараз майже не знайти навіть колекціонерам.
Закінчивши розмову, Іван замислився. Що б усе це означало? Математик та містик Лейднер – був дуже далекий від сфери інтересі батька. Юриста за освітою та управлінця усе своє професійне життя, до того ж, прагматика, далекого від релігії. До того ж, єврейського коріння в родини Доленос не було, тому, навіть, якби батько й вірував, то, мабуть, був би іншого віросповідання… Де він, а де Лейднер..?
Але якийсь зв’язок тут повинен був бути. Звичайно, залишалася вірогідність, що тато просто побачив десь задачу, та вирішив використати, як шифр для входу у біткойн-гаманець. А потім, коли курс крипто валюти виріс так, що його вміст складав значну суму, - а у будинку тоді якраз робили ремонт (років з чотири тому тут сталася пожежа), - вирішив "увічнити" у картинах на стіні. Щоб не забути у разі чого. Саме тому, принаймні, один примірник був виконаний на кераміці, - щоб вберегти від вогню. От, щоправда, міг «загинути» сам носій, але бібліотеку тоді вогонь не зачепив, а десь міг існувати дублікат… Просто його поки що не було знайдено.
#5312 в Фентезі
#1350 в Міське фентезі
#2202 в Детектив/Трилер
#890 в Детектив
Відредаговано: 10.01.2021