Розділ 6
Сьогодні вже перше вересня.. Ненавиджу цей день. Ми стоїмо на лінійці з Марго. Господи бистріше б цей день пройшов. На щастя перше вересня в суботу і завтра буде останій щасливий день.
- -Що за хлопець там стоїть?- спитала я в подруги
- - Ти що не знаєшь? - Здивовано подивилась на мене подруга - це ж наш новий однокласник Влад Білоградський.
- -Ааа...
- І так тривало 10-15 хвилин, ми говорили щось про своє життя, а коли вже не було що розповідати почалася тиша, лише було чутися вірші першокласників.
- -Давай втічемо звідси? -запропонувала Маргарита
- -А давай!
Ми розвернулися і пішли в сторону вихіду, але нам перекрив дорогу Кирил.
-Привіт, заю!- натягнуто усміхнувся він та поцілював мене в щоку.
- -Привіт-усміхнулась я
- -Куди йдете?
- - А ми.. хочемо втекти
- -А можна з вами?
- -Звісно!- Я взяла його за руку і ми пішли геть звідси.
- -Куди підемо?- через деякий час запитала Марго
- -...
- -...
- -Зрозуміло..
- -Давай підемо в аквапарк? -запропонувала я -проведемо останній літній день
- -Сьогодні перше вересня-зауважила подруга
- -І що?
- -Добре йдемо-усміхнулась Маргарита
- Ми дуже весело провели день. Спочатку ми провели Маргариту додому, а потім Кирил провів додому мене. Ну, не зовсім провів, а лишився у мене ночувати. Я прийняла душ і вдягнула своє кигурумі. Ми лягли в ліжко і почали дивитися фільм. Добре що в мене завжди є запас морозива. Я не помітила як заснула. Кирил обережно забрев в мене ложку з морозивомі поклав на тумбу. Сам же накрив себе і мене та обійняв мене зі спини. Зранку я прокинулась, але Кирила вже не було. Він пішов додому? Чому? Я вже дуже засмутилася але побачила на тумбі записку.
-
- "Я не хотів тебе будити тому що ти дуже солодко спала. Вибач що пішов. Мене покликав батько по роботі щоб йому допомогти. Не ображайся. Прийду сьогодні ввечері зі сюрпризом. Ще раз вибач.))) *Цьом*
-
- Кирил"
- Я посміхнулася та поклала записку назад на тумбу. Я встала з ліжка і переодягнулася, в дзеркалі побачила дівчину яка була одягнена в червону в'язану кофтину і білі джинси.
- Я просто сиділа в себе в кімнаті і сиділа в інстаграмі, вела прямий ефір, на ньому було не мало людей, ми грали в гру "Питання-відповідь" , "Правда чи дія і багато інших ігор. Вже було 21:56 а Крил ще не прийшов, я йому дзвонила, але він не відповідав. 《Що з ним трапилося? Чому він не відповідає?》 - Думала я. Я вже була вся в сльозах. Але якось мені вдалося заснути.
- Зрагку я прокинулася від будильнику. Я подивилася в дзеркало і дуже сильно налякалась! Господи... страхіття... В мене були червоні очі і великі мішки під очима, але мені вдалося приховати їх тоналкою, а очі ні, вони були червоні неначе помідор. Я нічого не могла з ними зробити тому залишила так. Сама зробила собі яскравий макіяж і вдягнула білу блузку з маленькими чорними метеликами і чорну юбку з білими лініями внизу, зробила гарну зачиску, взяла свій портфель, одягнула окуляри і пішла в школу.
- Вже в школі. На парті як завжди стоїть якась записка і подарунок... Як набридло, всі в моєму класі хочуть щоб я з ними зустрічалась, або стала найкращою подругою, напевно тому, що мій тато бізнесмен і в мене завжди є грощі, але напевно коли я притворюсь що в мене не має грошей і мій тато банкрот вони мене покинуть. На парті лежала записка і ще одна записка з трояндою і білою шоколадкою. 《Моя улюблена》 -усміхнулась я
- У першій записці:
- ,, Зайчику мій, я знаю що ти на мене образилась за те що я учора не прийшов і за те, що не брав слухавку, але я не бачив що ти до мене дзвонила тому що, в нас був обід з усією сім'єю.
- Кирил"
- 《Ох, добре на цей раз повірю..》 -подумала я
В іншій записці було:
,,Дуже красиво виглядаєшь"
《І все? А від кого?》 -після цих думок в клас зайшов наш новенький. Він подивився на мене і сів попереді мене на першу парту.
-Привіт -простягнув він мені руку- я Влад Білоградський
-Привіт, - усміхнулась я і простягнула руку йому у відповідь - а я Карина Уокер
-Гарне прізвище- усміхнувся він
-В тебе теж -продовжувала усміхатись я
-Чому в тебе очі червоні? Ти плакала? - спитав він та подивився на мене великими очима.
-Я...
-Вибач що запитав, це напевно осибисте
-Дякую що зрозумів- моя посмішка кудись ділась і по щоці пройшлася одинока сльоза я швидко витерла її і сіла за парту.
-Тобі ідуть ці окуляри- зауважив хлопець.
-Дякую- знову усміхналась я та перевела свій погляд на Маргариту яка біжить до мене з обіймами.